Ліричний герой поезій Р. М. Рільке

Кожен твір видатного австрійського поета Райнера Рільке наповнений симво­лами, які часто переходять із одного вірша в інший і стають наскрізними у творчості митця. Часто його поезії мають однакову назву, схожі за настроєм, тональністю, але їх різнять образи-символи.

Юнець літа і початок осені у вірші «Осінній день» несе в собі печаль. Дозріва­ють останні ягоди, наливаються солодким соком, щоб стати п’янким вином, але ліричний герой не помічає краси природи. Він повністю занурений у свої почуття і переживання:

Хто був бездомний, той не знайде дому, не збудеться самітник самоти, не спатиме, писатиме, листи почне писать чи вийде в парк; брести уздовж алей по листю ворушкому.

Мотиви туги, самотності звучать і в другому вірші, який теж має назву «Осін­ній день». На тлі осіннього погожого дня, обтяженого плодами, знову звучать сумні рядочки одинокого ліричного героя:

Безхатній нині — не віднайде хати.

Самотній нині — довго буде ним.

Ліричний герой буде самотньо і неспокійно блукати осіннім садом, а написані ним листи схожі на листя, що «мчиться натовпом глухим».

У невеличкому вірші «Осінь» життя ліричного героя автор порівнює з листям, що падає і сиплеться з-за хмар, немов з «небесного саду». Приходить час, і людсь­ке життя доходить свого кінця: «І нам опасти вже своя черга...» Мотиви суму, але не безнадії пронизують багато творів Р. М. Рільке. Він роздумує про сутність люд­ського буття та «живого космосу». Поет показує взаємозв’язок усього живого, залежність його від космосу, від Бога. Народження, краса, життя — з одного боку, і смерть — з другого. Але і в самій смерті людина зливається з природою, зі світом.

Темою одного з найкращих віршів Р. М. Рільке стала легенда про подорож Ор- фея у підземне царство могутнього Аїда заради визволення коханої Еврідіки. Сила кохання геніального співця не мала собі рівних. Вона була така велика, що боги зглянулися і дозволили Орфею забрати Еврідіку, тільки поставили умову: не огля­датися назад, коли буде йти з темного царства.

Дорога, якою виходили Орфей і Еврідіка, пролягала через «ліси безлюдні», між урвистих скель. Орфей не бачив Еврідіку, яка йшла позаду, і іноді йому здавалося, що він сам на цій темній дорозі. «Чуття у ньому начебто двоїлись, бо мчався зір, неначе пес, вперед, вертався, і спинявся, і чекав на повороті ближчому дороги, — а нюх і слух позаду залишались». «Обертатись було йому заказано при ділі, яке він майже довершив», але Орфей був нетерплячий, і людська природа перемогла — він оглянувся.

Еврідіка йшла по цій дорозі на білий світ не за Орфеєм, а тому, що так веліли боги. Смерть відібрала у неї всі почуття

Як плід вбирає солодощі й тьму, вона ввібрала в себе смерть велику, таку нову, що й не збагнути їй.

Вона вже була не та білява красуня, яку в своїх піснях оспівував поет. Ні пісні, ні кохання не мають вже над Еврідікою влади, і вона мовчки пішла від Орфея в царство Аїда, коли співець оглянувся.

У цьому творі Рільке оспівує велике кохання, яке може змусити плакати при­роду, може розлучити богів, забрати кохану з темного царства. Але й поет покірно схиляє голову перед силою смерті.

Ліричний герой поезій Рільке — це сам поет з його болями, переживаннями, любов’ю до світу і розумінням своєї єдності з космосом.

РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ