Людина і природа (за повістю Хемінгуея «Старий і море»)

II варіант

Велич людини — в усвідомленні її відпові­дальності.

А. де Сент-Екзюпері

Ернест Міллер Хемінгуей — видатний американський письменник XX століт­тя, лауреат Нобелівської премії. Це була неповторна, талановита людина, яка муж­ньо і вільно прожила своє життя, не раз підтвердила сказану колись фразу: «Я нічого не боюся». Творець відомих усьому світу романів «Прощавай, зброє», «По кому дзвонить дзвін», Хемінгуей писав повісті, оповідання, вірші, був прекрас­ним журналістом.

Навесні 1936 року Хемінгуей опублікував нарис, у якому розповідав про епізод рибного лову в Гольфстрімі. Старий рибалка піймав велику рибу, що довго тягла човен. Коли його знайшли, риба була об’їдена акулами, а рибалка в розпачі ридав. Цей справжній випадок став основою для філософської повісті «Старий і море», у якій автор розглядає важливі соціальні і моральні теми. Одна з них — взаємовід­носини людини і природи.

Старий Сантьяго — колишній рибалка, що усе життя трудиться, борючись зі злиднями і небезпеками. Шрами на його руках «старі, як тріщини в давно вже безводній пустелі». Усе його життя пов’язане з морем. Море годує рибалок. Але воно нічого не хоче віддавати добровільно. Люди ведуть вічну боротьбу з океаном у боро­тьбі за існування. Ця боротьба зробила Сантьяго сильною і вольовою людиною. Тільки таким людям поступається природа частиною своїх багатств, якщо людина навчиться розуміти мову природи, відчувати її глибоке і складне життя. Проводячи багато днів в океані, старий Сантьяго відчуває себе частиною природи. Він розмов­ляє з зірками, з пійманою рибою, з маленькою пташкою. Герой Хемінгуея пов’яза­ний з морем якимись внутрішніми зв’язками. Навіть у старості очі його схожі за кольором на море. «Це були веселі очі людини, що не здається», — пише Хемінгуей. Триденний двобій з пійманою рибою Сантьяго «виграв». «Людина не для того ство­рена, щоб зазнавати поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемог­ти», — говорить старий рибалка і доводить це своєю мужністю.

Сантьяго розуміє і відповідальність людини перед природою, почуває свою провину перед нею. Пійманій рибі він говорить: «Рибо, я тебе дуже люблю і пова­жаю. Але я вб’ю тебе, перш ніж настане вечір... Зле тобі, рибо? Бачить Бог, мені самому не легше». Старого обтяжує думка про те, що людина вимагає їжі в моря, вбиває своїх побратимів — риб, птахів, звірів. «Як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць, зірки...»

Повість «Старий і море» не тільки викликає гордість за Людину, яку не можна перемогти. Вона змушує задуматися про принципи її існування, про ставлення до життя і природи. Людина може багато чого, вона може бути сильнішою від самої природи. Але вона повинна розуміти свій вічний зв’язок з нею і вічну провину. Поки Людина керується совістю і розумом у стосунках з Природою, вона терпить наше співіснування і ділиться своїми багатствами.