«Сеньйорито акаціє, добрий вечір» - АНАЛІЗ ТВОРУ М. ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Іван Дзюба так писав про поезію М. Вінграновського: «Поезія Миколи Він- грановського — це стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямова­ність, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижно з гли­бин нутрів його душі і який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб по­ступитися місцем іншому...»

Поезія Миколи Вінграновського багата за жанрами й віршовими формами. Сонет, елегія, романс, медитація, станси, вірші, написані античним дистихом, були під силу талановитому майстру слова.

Вид лірики: інтимна.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору. Ліричний герой згадує минулі дні й радіє, що вдало­ся притишити біль у серці від нещасливого кохання. Але осіння краса акації знов розбудила приспані почуття.

Композиція твору. У вірші перед читачем постає алегорична картина зустрічі з давно забутим коханням — і ось загорілася в душі пожежа, хоча «осінь зійшла по плечі» і «відходились усі мости».

Автор використав прийом діалогу з акацією, емоційно наснажені речення, звертання, за допомогою яких передає хвилювання, збентеженість ліричного ге­роя від згадок про почуття, які він пережив у юності.

Образи твору. Ліричний герой — це витончений поет, який вбачає поезію у самому житті, у кожній його рисі. Тому й звертається до акації як до живої істоти. Адже вона нагадала йому про давні події та почуття.

Мовні засоби твору. У творі використано такі художні засоби:

епітети: «колюче щастя», «година суха й волога»;

метафори «осінь зійшла по плечі», «відболіло... прогоріло... ступцювало і душу, й тіло», «відходились усі мости» створюють образи-символи: осінь — не лише пора року, але й пора життя; мости — не тільки інженерні споруди, але й символ зв’язку з минулим;

звертання: «сеньйорито акаціє», «сеньйорито, колюче щастя», «пожежо моя»;

риторичні питання «Хто воно за таке — любов?», «Вже б, здаватось, нащо мені?», «Ви з якої дороги, пожежо моя?» емоційно наближують увесь світ до пое­тичного бачення поета, споріднюють його зі світом акацій і мостів;

оксиморон «колюче щастя» відображає ставлення до коханої.

Версифкація твору. Римування — перехресне: вечір — плечі; вас — час; важ­че — щастя; знов — любов.

У вірші виразний звукопис. Повторення с—з—ч (шиплячих і свистячих) за до­помогою алітерації створюють звуковий образ шурхоту осіннього листя. А свідомо використана тавтологія «забув, що забув був вас» за допомогою гри слів (грама­тичних форм минулого часу) створює цікавий образ ніби вже двічі минулого (за­був, що забув, забув був). Цікаво, що поет використовує займенник «Хто» замість традиційного у такому питанні: «Що воно за...» Таким чином ми бачимо образ ко­ханої, яка уособлює любов.

Строфа — восьмивірш (сицилійська октава із схемою римування абабабаб):

Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час,

Коли стало любити важче,

І солодше любити знов... Синьйорито, колюче щастя,

Хто воно за таке — любов?

Октава пишеться тільки ямбом! М. Вінграновський написав вірш чотиристоп­ним ямбом із пірихієм.

У поезії «Синьйорито акаціє, добрий вечір...» поет змальовує незвичну кар­тину зустрічі із забутим коханням, що завдавало ліричному герою тільки болю. Здавалося, що все забулося, але акація, облита пожежею осені, нагадала про дав­ні почуття, Отже, ідея вірша — показати невмирущість любові, вічність кохання, важливість навіть спогадів про нього.