Маяковський - поет-новатор

Перший варіант

...створення правил — це не є сама по собі мета поезії, інакше поет виродиться в схоласта, що вправляється в складанні правил для неіс­нуючих або непотрібних речей і положень.

В. Маяковський

їх було четверо, великих, хоробрих, що насмілилися залишити протоптані шляхи і піти поетичним бездоріжжям. Двоє визнаних і шанованих і двоє, що заперечу­ються або принаймні підлягають дискусії.

Тредіаковський, Пушкін, Некрасов, Маяковський... Вони замінили прийоми і поетичний словник попередників більш демократичним, зрозумілим більшості чи­тачів. «Вьісокопарньїя славенщизна ньіне уху моєму жестка кажется», — скаже Треді­аковський і замінить «вірші» поезією. Пушкін доведе двоскладові стопи до доскона­лості і буде обвинувачений у грубості поетичного словника. Некрасов відгранує трискладові стопи і введе в словник поезії незграбний селянський говір. Маяковсь­кий же відкриє нову систему віршування і дасть слово «вулиці без’язикій».

Правда, вже в Пушкіна можна зустріти поетичні проби в цьому роді, і він передбачав, що з’явиться поет, який «зробить тонічний вірш народним». Різно­стопні вірші зустрічаємо ми в байках і у великого Грибоєдова, вільно поводиться з римою Некрасов. Таким чином, у Володимира Володимировича були геніальні попередники.

В основі вірша Маяковського — ритм події, що зображується.

Я недаром вздрогнул.

Не загробньїй вздор.

В порт

горящий,

как расплавленное лето,

Разворачивался и входил

«Товарищ Теодор

Нетге».

Невже немає тут картини входу судна в порт: два грубих привітальних гудки, потім повільний поворот корпусу і після паузи здвоєний удар якоря об воду?

Другим відкриттям Маяковського була пауза як ритмічна одиниця вірша. На­віть у Пушкіна «плазують вужі», тобто вставляється слово «уж», щоб одержати потрібну стопу, потрібну тривалість: «Читатель ждет уж рифмьі «младость». Тепер стопи не те щоб скасовуються, а просто вже не панують у рядку. Не треба більше підраховувати порядок і кількість наголошених і ненаголошених складів. Важли- вии ТІЛЬКИ підрахунок наголошених складів, навколо яких групуються ненаголо- шені.

Те, що вражає звичайно читача — драбинка, — найменш важлива частина сти­лю Маяковського. У чернетках поет обходився без неї і без розділових знаків, але при друкуванні наполягав на «драбинці»: він був переконаний, що розділових знаків мало для правильної передачі інтонації. Стихія Маяковського — це стихія усного мовлення. Не читати по складах, а слухати «агітатора, горлана-главаря» і разом з ним переживати поетичні осяяння або мучитися в пошуках потрібного слова, якого просто немає в мові і яке потрібно народити «в муках ночей... вели- чием равное Богу». Усне мовлення привело і до «нової» рими, іменованої «бід­ною», або складеною, або асонансною, що просто живе в плині живого слова.

В поцелуе рук ли, губ ли, в дрожи ль тела близких мне красньїй цвет моих республик тоже должен пламенеть.

В раздетом бесстьідстве, в боящейся дрожи ли, но дай твоих губ неисцветную прелесть.

Мьі с сердцем ни разу до мая не дожили, а в прожитой жизни лишь сотьій апрель єсть.

На місці умовних поетичних відчувань, що прийшли ще з манірного XVIII століття, Володимир Володимирович споруджує «громаду-любов і громаду-нена- висть» — точно за прозрінням Некрасова: «То сердце не научится любить, которое устало ненавидеть».