Мама, люба мама...

Мьі будем вечно прославлять Ту женщину, чье имя — Мать.

МусаДжаліль

Відчуття батьківського даху, його тепла — це природна потреба людини. Той, хто забуває батьківський поріг, залишається людиною без минулого, без родово­ду, таких називають «манкуртами».

Відчуття рідної домівки з’являється в дитинстві і міцнішає рік від року. Зви­чайно, в першу чергу воно пов’язане з мамою. Маленькими і беззахисними при­ходимо ми в цей світ і відразу занурюємося в тепло материнської любові і турботи, чуємо її лагідний голос, що співає над нашим ліжечком. З усього цього складаєть­ся дитяча пам’ять, відчуття рідного оберега дитинства. Ти віриш, що мамин поці­лунок залікує розбите коліно, ти знаєш, до кого бігти за захистом. У материнсько­му погляді ти ніколи не побачиш фальші і хитрощів, він завжди випромінює щедрість, доброту, щирість. Очі матері начебто бачать тебе наскрізь, заглядають у душу, і тоді ти відчуваєш особливу близькість з нею. Кожна клітинка твого тіла відчуває: це моя мама! І нічого дорожчого від цього відчуття немає на світі!

Для кожної дитини її мама — найкраща в світі. Моя мама дійсно краща з мам. Уся наша родина дружна і щаслива завдяки їй. Нас у неї троє. І всі хлопчики. Мама іноді жартуючи говорить: «Не троє хлопчисьок у родині, а четверо». Це вона має на увазі тата, коли він пустує з нами на рівних. У ці хвилини мама зітхає, що Бог не дав їй дочки. Але ми знаємо, що це несерйозно, що вона усіх нас дуже і дуже любить.

Головне в нашій мамі — це те, що вона завжди, як я тепер розумію, рахувалася з особливостями наших характерів, ніколи не намагалася зламати, підкорити, при­низити. Карати за огріхи карала, але ніколи не принижувала нас, тому що бачила в кожному людину. Мама вчила нас стояти один за одного, допомагати завжди і в усьому, виручати у важких ситуаціях, пам’ятати, що у світі немає нічого дорожчо­го, ніж міцна родина, де один за всіх і всі за одного.

Я молодший у родині і завжди думав, що мама любить мене більше за всіх. Але одного разу в наш дім прийшло лихо. Мій старший брат Олег одержав на тренуванні серйозну травму, що прикувала його до ліжка майже на півроку. За цей час я зрозу­мів: матері більше віддають свою любов слабким дітям, безпомічним, кому потрібна щоденна підтримка і турбота. Мама залишила на цей час роботу. Нам здавалося, що вона забула про всіх нас. Весь її час і сили належали Олегові. Ми спочатку розгуби­лися, а потім поступово почали розуміти, що наш борг перед мамою і хворим бра­том — це не дати занепасти нашій родині без маминої опіки і контролю. Ми навчи­лися господарювати: прати, прибирати, навіть готувати обіди і планувати бюджет. Ми були вірні тому, чого навчила нас мама: допомогу і підтримку людина повинна знаходити насамперед у своїй родині. А коли лихо пішло геть з нашого дому, ми святкували не тільки одужання брата. Ми раділи тому, що вистояли, витримали, ні в чому не здали позицій: ні в навчанні, ні в домашніх справах. Чи то жартуючи, чи то серйозно мама сказала: «Мені за вас, хлопчики, не буде соромно перед вашими майбутніми дружинами». Ми дружно розреготалися: дуже вже несподіваний для нас висновок зробила наша добра, мудра, люба, краща в світі мама.

Роль матері в житті суспільства в цілому носить соціальний характер. Майбут­ній громадянин перші знання про добро і зло, про те, «що добре і що погано», про відповідальне ставлення до усього одержить від матері. Матері створюють фунда­мент тієї особистості, що незабаром стане повноцінним членом суспільства. Матері люблять нас просто за те, що ми є. Тому для кожного з нас мама — це стимул стати країцим, розумнішим, добрішим, робити все так, щоб вона пишалася своїми дітьми.