Мій Маяковський...

Ця тема особиста для кожного, хто обрав її. Кожен буде, звичайно, говорити про те, що дороге йому в особистості і віршах поета, тому що це все-таки «мій Маяковський», хоча не виключені й інші повороти в темі... Для мене очевидним є те, що Маяковський — поет часу, революції і подій, свідком і учасником яких він був. «Моя революція», як говорив поет, і до цього додати нічого.

Справа — у масштабі особистості Маяковського, у ладі його душі, у здатності лірика далеке робити близьким, а у всьому дуже особистому знаходити загальнолюдське:

И чувствую —

«Я»

для меня мало, —

писав поет. Я поділяю думку про поета таких визнаних авторитетів слова, як А. В. Лу- начарський і режисер В. Мейєрхольд, який першим поставив в 1918 році «Містерію- буф» Маяковського, а в 1929-му сатиричну п’єсу «Баня», поетів Марини Цвєтаєвої і Бориса Пастернака. Мені цікаве коло людей, з якими спілкувався і працював Ма­яковський. Це — математик і поет Велемир Хлєбников, який намагався відшукати числовий код до пізнання історичних подій, розрахувати і визначити, де що відбу­деться і чим завершиться. О. Блок, що передчуває «немислимі зміни», «немислимі заколоти», соратники по футуризму брати Бурлюки й Кручених. Я поділяю думку

О.   М. Горького про те, що Маяковський — трагічний поет. Горький відчув це, чита­ючи ранні вірші поета, і рішуче відокремив Маяковського від інших футуристів, захоплених словесними експериментами. Я розумію людей, які у разі потреби знай­ти ємку, хльостку і виразну фразу, звертаються до віршів Маяковського.

Мені подобаються вірші Андрія Вознесенського про Маяковського «Маяковсь­кий у Парижі»:

Каково Вам, позт, с любимой?! — Зто надо ж — рвануть судьбой, чтобьі ликом,

как Хиросимой, отпечататься в мостовой!

Гений. Мот. Футурист с морковкой. Льнул к мостам. Бьш посол Земли... Никто не пришел на Вашу виставку,

Маяковский.

Мьі бьі — пришли.

Вьі бьі что-нибудь нам почитали. Как фатально Вас нехватает!..

я дуже ціную і відчуваю щире прагнення Маяковеького зробити евіт кращим, людянішим.

Я бьі веех в любви моей вьїкупал, да в дома обнееен океан ее!

Поет розповідає про нелегке народження нового етавлення до праці, любові до Батьківщини: «Землю, которую завоевал и полуживую вьіняньчил, вовек разлю- бить нельзя!»

Автореьке «добре!» заеновано не на порожньому молодецтві, воно виетраждане в потряеіннях і злиднях.

Уее це я ціную в ліриці поета, якій би ревізії ці почуття і думки не піддавалися сьогодні. Маяковський пишався тим, що бачив і створював. Зробіть краще і пи­шайтеся цим кращим! Розмову із сучасниками Маяковський продовжує у вступі до поеми «На повен голос». Маяковський відкидає поезію і життя, якщо вони байдужі і глухі до страждань людей.

...неважная честь,

чтобьі отаких роз

мои изваяния вьісились по скверам, где харакает туберкулез...

Поет цінував вірність обов’язку понад усе, хоча зі стражданнями переживав свої особисті втрати і розчарування. Я ціную громадянську і людську мужність поета.

Але мій Маяковський — у віршах про кохання:

Нежньїе!

Вьі любовь на скрипки ложите.

Любовь на литаврьі ложит грубьій.

А себя, как я, вьівернуть не можете, чтобьі бьши одни сплошньїе губьі!

Слова тверді, але таке життя... І правда про почуття...

Або от ще рядки Маяковеького про любов:

...мне

ни один не радостен звон,

кроме звона твоего любимого имени.

(«ЛилечкаІ»)

Помните?

Вьі говорили:

«Джек Лондон,

деньги,

любовь,

страсть»,

а я одно видел:

вьі — Джоконда,

которую надо украсть!

(«Облако в штанах»)

Для Маяковеького кохання сильніше за смерть.

...на цепь нацарапаю имя Лилино, и цепь исцелую во мраке каторги.

Найсвітліша поема В. Маяковського про кохання — «Люблю!» Як урочисто звучать у ній слова про кохання!

Подьемлю торжественно стих строкоперстьій,

клянусь — люблю

неизменно и верно!

у 1922 році поет присвятив кілька віршів росіянці, що жила у Франції, Т. Яковлевій, з якою познайомився, перебуваючи в Парижі. Це про неї його рядки:

Тьі не думай, щурясь просто из-под вьшрямленньїх дуг.

Йди сюда,

иди на перекресток моих больших

и неуклюжих рук.

«Тільки велика, гарна любов може ще врятувати мене», — говорив поет. Але, на жаль, така любов не прийшла, а Т. Яковлева повертатися до Москви не хотіла. Через багато років харківський поет Аркадій Ривлін напише з приводу одного життєвого випадку, пов’язаного з Т. Яковлевою, поему «Квіти від Маяковського». Справа в тому, що Маяковський на гонорар, який належав йому за збірник віршів про закордон, зробив замовлення квітковій фірмі, яка протягом багатьох років (вже і поета не було в живих) надсилала Т. Яковлевій квіти зі словами: «Від Ма­яковського». У роки війни вони врятували їй життя...

Він був дивовижною людиною в усьому...

Такий різний Маяковський...

І оглядатися на Маяковського нам, а може, і нашим онукам доведеться не назад, а вперед.

Марина Цвєтаєва

Двадцяте століття, століття суспільних протиріч, ламання старого, століття сві­тових воєн і революцій. Це століття мало потребу у своєму поеті, що зміг би про нього розповісти як громадянин і поет. І тепер, коли XX століття вже увійшло в історію, розумієш, що можна назвати багато імен, але воно було б немислиме без В. Маяковського. З його натиском, з його вірою в події, що відбуваються, вмін­ням бачити і розуміти — хто ще міг бути уособленням століття? права М. І. Цвє­таєва, що назвала В. Маяковського першим серед поетів того часу. Не беруся судити, чи виграє поезія, коли в ній поєднують політику і лірику, але Маяковсь­кий це зробив, і зробив геніально:

И только боль моя

острей,

стою, огнем обвит, на несгораемом костре немьіслимой любви.

(«Человек»)

у в. Маяковського своє місце в історії і, природно, у темі революції. Старше покоління знає поета як автора гасел і плакатів, «Левого марша», «Стихов о совет- ском паспорте», вірша «Товарищу Нетте — пароходу и человеку», їм до душі його відкритість, захопленість побудовою нового суспільства. Але навряд чи вони заду- жувалися над тим, наскільки глибокий був поет у своїх прозріннях і сумнівах, як хотів бути зрозумілим!

Відразу після похорону Маяковського М. Цвєтаєва писала: «Боюся, що, незва­жаючи на народний похорон, на всю пошану йому, Росія дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського». Вдумаємося в рядки Маяковського:

Я хочу бьіть понят моей страной.

А не буду понят, что ж.

По родной стране пройду стороной, как проходит косой дождь.

Це завершення вірша «Додому», яке не потрапило тоді на сторінки книг... Ба­гато про що говорять ці рядки: про поета задиристого, сміливого, але в груди якого, за словами А. В. Луначарського, «було вкладено і билося гаряче, ніжне серце». Спробуємо почути, як стукало це велике людське серце:

Хорошо вам,

А мне

сквозь строй, сквозь грохот.

как пронести любовь к живому?

Живе, тепле, людське Маяковський цінував понад усе на світі. У його віршах і поемах багато звірів, птахів, навіть у дощу він зумів роздивитися сторожко скоше­ні очі, теплі дні післявоєнного світу порівнював зі щенятами з андерсенівських казок. Маяковський усе життя повставав проти кам’яної, чавунної величі монумен­тів, не виносив їхньої пишності і мертвості, у віршах «Остання петербурзька каз­ка» він з доброю усмішкою спостерігає за тужливим Мідним вершником, що наза­вжди закований у мідь і є в’язнем власного міста.

Маяковський — людина дивної здатності відчувати світ яскравим, таким, що вміє любити і ненавидіти:

Ненавижу всяческую мертвечину, обожаю всяческую жизнь!

Один з перших віршів раннього Маяковського —

Авьі

ноктюрн сьіграть могли бьі

на флейте водосточньїх труб?

Як зрозуміти цей дивний і зухвалий вірш? Андрій Платонов запропонував свій варіант: «Він змушений був зіграти на тому інструменті, що був у нього «під руками»... Письменник вважає, що Маяковський передає страшний трагізм існу­вання поета в оточенні нерозуміння. Прекрасне існує тільки в його уяві!.. Може, не варто ускладнювати Маяковського, адже він і так непростий. І не біда, якщо кожен зрозуміє його по-своєму.

Який чудовий вірш «Послухайте!»:

Если звездьі зажигают,

значит, зто кому-нибудь нужно,

значит, кто-то хочет, чтобьі они бьіли.

значит, кто-то назьівает зти шіевочки

жемчужинами...

Як м’яко звучить звертання: «послухайте...» Якою ніжністю перейнятий вірш «Скрипка і трошки нервово», за яким на любимовській Таганці був поставлений цілий спектакль:

Знаєте что, скрипка?

Мьі ужасно похожи!

Я вот тоже

ору-

а доказать ничего не умею!

Давайте будем жить вместе!

А вірш «Дешевий розпродаж» змушує здригнутися від безвихідності життя:

Сегодня в Петрограде... ни за грош

продается драгоценная корона.

За человечье слово — не правда ли, дешево?

Маяковський був закоханий у життя, про його оптимізм завжди говорять, а в його душевний біль просто не вірять, а він був:

Я одинок, как последний глаз, у идущего к слепьім человека.

Поет, люблячи людей, прагне перебороти розрив між людиною і людством, вивівши до великої правди людських почуттів. От як він писав про Людину:

Зто я

сердце флагом поднял, небьівалое чудо XX века.

Маяковський дуже різний, не завжди той, якого презентувала офіційна точка зору, але завжди цікавий, чесний, різноманітний у виборі тем і для багатьох чита­чів великий поет часу. Вірші поета і сьогодні потрібні!