МІЙ ровесник

Я не знаю нічого кращого, складнішого, ці­кавішого за людину.

М. Горький

Держава — це ми, український народ, тому наша країна і називається демократич­ною: від грецького «демос» — народ. Молодь, мої однолітки — це та частина народу, на плечі якої незабаром ляже турбота про майбутнє держави. Які ж ми зараз?

Нам пощастило: ми почали вчитися вже в незалежній Україні. Наші життєві враження складалися уже в часи волі. Про жорстокість комуністичного режиму ми знаємо з розповідей дідусів, батьків і вчителів, з книг і кінофільмів. Ми не голо­дували, не знали страху перед владою, перед її нещадністю. Ми жили, живемо і, сподіваюся, будемо жити, не знаючи жахів війни.

Нещодавно українські соціологи провели дослідження і на його основі склали портрет сучасного молодого покоління. Висновки вчених більше радують, ніж засмучують. Судіть самі.

Сучасна молодь більш практична і самостійна в прийнятті рішень. Мої однолітки, виявляється, більше розраховують на свої власні сили, ніж на допомогу держави. Нинішня молодь прагне до навчання, до одержання професії і кваліфікації, що дозволять їй упевнено почувати себе в житті. Минулим стало таке явище, як праг­нення заробити, виконуючи будь-яку некваліфіковану роботу (наприклад, примі­тивна торгівля, «човникові» заробітки і т.ін.). Пішли в минуле і мінімальні конкурси в більшість вузів або повна відсутність конкурсів, навіть недобори.

Зараз ситуація змінилася. Мої ровесники, як і я, прагнуть не просто до навчан­ня, до одержання знань і спеціальності, а до саморозвитку і самореалізації. Вони прекрасно зрозуміли, що необхідно ставати високими професіоналами в обраній галузі. От і виріс конкурс у вузи і технікуми, заповнені до неможливості всі чис­ленні курси з вивчення іноземних мов, курси комп’ютерної підготовки. Будь ти в майбутньому лікарем або економістом, педагогом або бізнесменом, висококваліфі­кованим робітником або будівельником, знання іноземної мови й уміння корис­туватися комп’ютером тільки підвищать рівень твоєї кваліфікації і твій рейтинг на ринку праці. Часи дилетантів канули безповоротно. Собор сучасної цивілізації бу­дуть зводити й утримувати Професіонали з великої букви. От звідки таке прагнен­ня до навчання у нас, молодих.

Є у висновках соціологів і те, що засмучує. Помітна криза ідеалів, відсутність духовних цінностей, низький політичний рівень і низькі культурні запити. У чо­мусь, я думаю, соціологи праві. Але не в усьому. Рівень політичних інтересів, наявність або відсутність ідеалів, духовних цінностей можна визначити. А от рі­вень культурних запитів... Що тут брати за еталон, за мірило? Якщо рівень куль­турних потреб моїх ровесників вимірювати знанням і любов’ю до класики, то, звичайно, він низький. А може, молодь ще не доросла до класики? Чи задумався
хто-небудь про те, що глибоко зрозуміти трагедію Анни Кареніної у 16 років неможливо? А незрозуміле як полюбити? Нам же пропонують вивчати Л. Толсто- го, Ф. Доетоєвеького й інших великих класиків у десятому класі! Моя мама сказа­ла, що вона зрозуміла всю глибину толстовського роману про Кареніну тільки в 24 роки, коли в неї вже був я. Так, може, не варто судити молодих за недоскона­лість їх культурних запитів?

Тенденція до одержання знань, що виявилася головною в соціологічних ви­сновках про сучасну молодь, приведе нас, я сподіваюся, до високого професіона­лізму. А в людей, що глибоко знають свою справу, не може не бути високих ідеалів і духовних цінностей, у них не може бути примітивних запитів і політичної пасивності.