МоЕ враження від оповідання І. Буніна «Легке дихання»

Другий варіант

Легке дихання... Часто говорять: подих вітру, подих весни, а в оповіданні

І.   О. Буніна — це подих дівочої краси. А може, молодості, безтурботності? Питан­ня, знайти відповідь на яке важко, майже неможливо... Оля Мещерська серед своїх ровесниць і була тим легким подихом, що не вписувався в загальноприйняті рам­ки, але завжди приносив із собою веселощі, безпосередність, щиру захопленість світом.

Усе коротке Олине життя пройшло одним подихом. Вона встигла пізнати ко­хання плотське, бездуховне, і ця обставина (саме обставина, тому що почуттям це назвати неможливо і навіть аморально) її і згубила. Оля занадто рано подоросліша­ла, занадто рано стала дорослою жінкою...

Її душа була надламана, хоча Оля про це й не підозрювала. Доросла дитина — що може бути страшніше? Чи готова людина в п’ятнадцять років до всіх трудно­щів життя? Сторінки в Олиному щоденнику, де вона пише, що буде «жити без кінця», де вона сподівається на незвичайне щастя, виявилися пророчими з точні­стю до навпаки.

У неї відібрали найдорожче — життя, відібрала людина, не гідна і волосини з її голови. Вона загинула і навіть не відчула, як її торкнувся легкий подих смерті.