Музика в жипі людини

Бог дав нам музику, щоб ми насамперед підіймалися нею вгору.

Ф. Ніцше

Музика супроводжує людину з колиски і до останнього подиху. А ті, хто ві­рить у потойбічне життя, будуть і на тому світі слухати ангельський спів.

Одне з чільних місць у культурі народу належить пісні. Це можна сказати про культуру і менталітет майже кожного народу, але в духовному житті українського народу пісня займає особливе місце.

Усім відомо, що українська мова — одна з найбільш мелодійних, співучих мов світу і що в Україні завжди любили і вміли співати. Але чому українські пісні люблять не тільки українці? Чому ці мелодії до душі кожному, у кого в грудях живе серце, а не холодний камінь? Про такий феномен, як українська пісня, я хочу вам розповісти на прикладі своєї родини.

Скільки я знаю поколінь своїх предків, усі вони українці. Говорять же зараз у нашій родині російською, тому що давно всі живуть у східних містах України й у Росії. Книги, газети, журнали читають обома мовами. Немає для нас різниці, якою мовою говорить диктор, йде фільм або спектакль. А от пісні співають завжди українські. Не тільки, ясна річ, але переважно.

Щоліта велика родина збирається в нас на дачі. Приїжджають рідні з Москви, Києва, Полтави. Особливо велика потреба в українській пісні в москвичів. Начеб­то у них спрага, а це ковток холодної криничної води.

І от майже щовечора летять у небо піені: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ніч яка місячна, зоряна, ясная»; про Дорошенка і Сагайдачного, що «проміняв жінку на тютюн та люльку»; про старого діда, що не пускає молоду жіночку погуляти; про дівчину, що благає милого: «Постав хату з лободи, а в чужую не веди». А вже якщо в два голоси заспівають класичний дует «Коли розлучаються двоє», то зав­жди сльози на очі навертаються.

Пісні можуть стати стимулом для подальшого духовного розвитку людини. Мене, наприклад, коли я ще не вміла читати, вони познайомили з віршами нашо­го великого Кобзаря. Сумно було слухати про думи, що «стали на папері сумними рядами»; страшно — про вітер, що «додолу верби гне високі, горами хвилі піді- йма». Коли я довідалася, що це пісні на вірші Шевченка, мені схотілося прочитати ще що-небудь з його поезії. Те ж саме було і з поезією великого російського поета

С.   Єсеніна. Спочатку на сімейних посиденьках я чула про опалий і заледенілий клен, про золоту «рощу», що «отговорила МИЛЬІМ язьїком», про те, що «все прош- ло, как с бельїх яблонь дьім», а потім упивалася віршами співця російської приро­ди, вчила вірші Єсеніна напам’ять.

Звичайно, музика в житті людини — це не тільки пісні. Це я прекрасно розу­мію. Напевно, колись прийде до мене розуміння класичної й оперної музики. Я майже впевнена в цьому, тому що мені з дитинства прищепили смак до гарної музики: української пісенної класики. Завдяки цьому серед сучасних пісень я вмію відрізняти справжнє від бездарного, минущого, бездуховного. Є прекрасні сучасні пісні. Саме вони ввійдуть у культурну спадщину мого народу. Саме вони поряд з народною пісенною класикою будуть формувати культуру майбутнього, будуть підіймати нас угору.