Не хлібом єдиним жива людина

Людству хочеться пісень.

Л. Мартинов

Ставити питання про те, що важливіше для людини: матеріальне начало або духовне, побут або життя душі — некоректно. Духовне життя нації завжди зале­жить від економіки. Ми, українці, не виняток. Духовне відродження українського народу тісно пов’язане з економічною і соціальною ситуацією в нашій країні. Коли йде зубожіння значної частини населення, здається, не варто і думати про високі матерії, про духовне життя. Але я не згодна з цією позицією.

Спочатку усіх нагодувати, забезпечити, зробити багатими, а потім займатися питаннями культури, проблемами духовності — це помилковий шлях. Ще в Древ­ньому Римі, тобто до нашої ери, народ вимагав «Хліба і видовищ!» Матеріальне і духовне в ті далекі часи на рівні народної інтуїції існували паралельно. За період збагачення можна втратити ще більше, ніж зараз загублено. Може скластися так, що буде пізно. У суспільстві споживання ставлення до духовних і культурних цінностей теж споживче. Тому потрібно починати зараз. І не з рішення глобальних проблем, а з себе.

Проаналізуй, що ти читаєш і чи читаєш узагалі що-небудь, крім бульварної преси. Що ти дивишся по «ящику» і чому саме це? Чи знайомий ти з літературною спадщиною свого народу? Коли ти останній раз був у театрі? Чи чув ти хоч одну справжню українську пісню, а не просто пісню українською мовою про те, що «купила мама коника, а коник без ноги»? Якщо ти не вимкнеш телевізор, коли там з’явиться капела «Думка» або хор імені Г. Мотузки, і хоч один раз послухаєш, що і як вони співають, ти більше не станеш слухати про «безногого коника». Тому що зрозумієш, де справжнє, а де сміття.

Кожен з нас відповідає за своє духовне і культурне зростання. Ніхто за тебе цього не зробить. Один раз, переборовши, може, себе, але дочитай до кінця «Ка­терину» Т. Шевченка, «Мідний вершник» О. Пушкіна, «Поему без героя» Анни Ахматової. Ти й сам не помітиш, як захочеться прочитати ще і ще раз ці божест­венні рядки. А потім тебе потягне до інших творів цих поетів, а потім...

Не клацай, переключаючи канали телевізора в пошуках чергового бойовика або фільму жахів: нічого нового ти, вже надивившись їх удосталь, не довідаєшся. Ніякої струни у твоїй душі вони не зачеплять. Від цих бойовиків вона тільки

черствіє. А от гарна п’єса Чехова, що співзвучна із сьогоденням, тому що постав­лена талановитим режисером, не залишить тебе байдужим, збагатить тебе духовно.

По-моєму, якщо кожен з нас почне роботу над собою з освоєння культурної, історичної і духовної спадщини свого народу, то зникне проблема бездуховності молоді, зникне проблема пошуку національної ідеї.

Духовне життя кожної людини і всього народу тісно пов’язане з відродженням у наших душах православної віри. Релігія, як ніщо інше, здатна згуртувати націю. Високі зразки релігійного мистецтва: духовна музика, церковний живопис і архі­тектура — будуть прищеплювати і виховувати смак до справжнього мистецтва, а не до того кітчу, що заповнює собою всі естрадні майдани й екрани телебачення.

Упевнена, що через 20—30 років питання про бездуховність нашого народу не буде стояти на порядку денному. Виросте таке покоління, що буде вміти відрізня­ти високі зразки мистецтва від сурогату. Покоління, що відродить духовне життя в Україні.