Образ Григорія Многогрішного в романі І. Багряного «Тигролови»

Автобіографічні мотиви в творі. (І. Багряному не треба було повністю вигаду­вати своїх героїв. Він вибирав зі своєї багатої на пригоди біографії якийсь випадок, ставив свого героя в знайому автору ситуацію і наділяв його своїми рисами характеру. Звичайно, роман «Тигролови» — не автобіографічний твір. Але розгортання подій, характери героїв І. Багряному не прийшлося повністю видумувати. Він сам, як і Григорій Многогрішний, стійко витримав усі допи­ти, був засуджений, їхав страшним потягом на Далекий Схід, втік і перехову­вався в тайзі в українському поселенні Зелений Клин.)

II.     Григорій Многогрішний — легенда, гордий еокіл для в’язнів ешелону і страш­ний «диявол» для слідчого Медвина.

1.     Григорій Многогрішний — нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного. (Автор робить свого героя нащадком гетьмана Дем’яна Многогрішного, який був першим політичним в’язнем із України. Григорій, як і його славний предок, не скорився своїм мучителям, був засуджений на двадцять п’ять років за те, що він українець, що гордий, що не відчуває своєї неіснуючої провини.)

2.     Протистояння Григорія Многогрішного і слідчого Медвина. (Це протисто­яння почалося між в’язнем і слідчим зразу ж після арешту Григорія. Він не визнав своєї вини, під страшними тортурами не зламався, не просив, а тільки проклинав або мовчав.

Слідчий рідко зустрічався з такою запеклістю. Йому хотілося поставити Григорія на коліна, примусити благати про милість. Він ненавидів свого в’язня і боявся його. На кожній зупинці потягу, що віз Многогрішного і тисячі інших невинних людей на Далекий Схід, Медвин вискакував зі свого теплого вагона і біг перевірити в першу чергу, чи не втік Многогрішний.)

3.     Втеча Григорія і віра в те, що він врятується. (Григорій Многогрішний утік-таки з поїзда. Довго, терпляче він пиляв нижні дошки вагона, на ходу виплигнув і кинувся в тайгу. Він сто разів міг загинути під тортурами на допитах, під колесами поїзда, в глухій тайзі. Григорій ішов безмежними тайговими нетрями без напрямку, без їжі, без будь-яких засобів для оборо­ни чи полювання, а все-таки «відчай не брав його... Його гнала вперед надзвичайна впертість, сто раз випробувана і загартована мужність. Вперед, наперекір всьому!»)

4.     «Бог не без милості, козак не без щастя» — девіз Многогрішного. (Він не покладався тільки на Божу милість, а боровся до останнього. У тій глухій тайзі він врятував від лютого звіра дівчину, сім’я якої прихистила втікача, не питаючи, за що його засуджено, чому тікав. Ці українці, які жили серед тайги, своїми чутливими серцями відчули, що перед ними мужній, силь­ний, добрий чоловік. І донька Сірків Наталка усім серцем покохала Григо­рія. Щастя не обминуло молодих.)

III.      Образ Григорія Многогрішного — це втілення непокори ворогові, життєвої сили, мужності. (Григорій Многогрішний не корився Медвину, не просив по­щади, система, яку уособлював слідчий, виявилася слабшою за побитого, за­мордованого, але сильного духом українця. За що страждає Григорій? Може, за покірливість, політичну байдужість батьків і дідів, за їхню непослідовність і відсутність національної самосвідомості? Образ Григорія Многогрішного все­ляє надію: поки є серед нас, українців, такі люди — нація не вичерпала своїх можливостей у боротьбі із ворогами. Вона зможе духовно відродитися і само- ствердитися.)