Образи Воланда та його почту (за твором М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Твір «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков писав більше десяти років, де­кілька разів змінював задум, але відомо, що в першому варіанті в центрі роману був Воланд — уособлення містичного шару твору.

Воланд — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастич­ний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.

Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробу­вання істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.

Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров’єв, Азазелло.

Ют Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров’єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.

З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар’єте Стьопу Лиходєєва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; вели­кому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, діста­ється грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.

Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Во­ланд і його почет організували таку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.

Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організа­ції. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізна­ність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Бер- ліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів «цього не може бути». Особливо якщо ці слова говорить безнадійний догматик.

Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але пере­творити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.

Воланд вражає своїм незвичним виглядом. «Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожнє та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високо­му полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага».

Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує об­рази, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.

Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, сти­каючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіря­ються не тільки Богом, а й нечистою силою.