«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» - Осуд антигуманної сутності війни в оповіданні Г. Белля

Генріх Белль — відомий письменник повоєнної Німеччини — народився і виріс у місті Кельні в родині робітника. Батьки були глибоко віруючими людьми і виховували у своїх дітях християнську мораль, благочестя. І тому не дивно, що майбутній письменник свого часу не вступив до молодіжної нацистської організа­ції «Гітлерюгенд» і відмовився піти добровольцем на фронт. Батько Генріха був простим солдатом у роки Першої світової війни, бачив багато страхіть, не любив згадувати ті часи і виховував у дітей любов до ближнього, неприйняття вбивства у будь-якому вигляді. Та це не врятувало Генріха Белля від мобілізації. Довгі шість років він воював на фронтах Другої світової війни, в тому числі й на Східному фронті. Влітку 1943 року він опинився в Україні. Назви українських міст і сіл назавжди закарбувалися в пам’яті письменника.

Чотири рази Белль був поранений, потім здався у полон американцям, де й зустрів звістку про закінчення війни.

Тема війни стала провідною у творчості письменника. Його твори сповнені роздумів про добро і зло, гуманізм і варварство. Оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» — це розповідь про зловорожу сутність війни, яка калічить молоде покоління, вбиває віру людини в добро й справедливість.

Тяжко пораненого молодого бійця несуть у імпровізований шпиталь, який розміщений у напівзруйнованій будівлі школи. Там колись навчалися діти. У ньо­го все болить — «голова, руки, ноги, й серце калаталось, мов несамовите». «Тхнуло йодом, калом, марлею і тютюном». Він кричав від страшного болю, і йому здава­лося, що криком він заглушає цей біль. Молодий солдат не пам’ятав, куди його поранено, «спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав». Коли його поклали на операційний стіл і розмотали забинтовані руки й ноги, молодий солдат трохи підвівся і встиг помітити, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ледь не в останню мить перед тим, як втратити свідомість, він зрозу­мів, що шпиталь, куди його привезли, розміщений у рідній школі, а на дошці, яку закривала міцна фігура санітара, залишився напис, що він зробив власною рукою всього три місяці тому.

Письменник майстерно використав деталь, щоб ще раз показати абсурдність війни, її антигуманну сутність. Вона забирає молоді життя, нівечить душі, робить людей каліками. Як жити далі цьому молодому солдатові, який із стін школи йде на фронт і три місяці по тому повертається у рідні стіни інвалідом? Автор не дає імені герою оповідання, бо таких, як він, були мільйони; залишає відкритим фі­нал оповідання, бо неможливо передбачити, що буде далі з цим молодим солда­том. Белль через трагедію однієї людини показує трагедію цілих народів.

У кожному творі про війну Генріх Белль засуджував її, викривав її злочинну і антигуманну сутність. Він до останньої хвилини свого життя боровся за мир, ра­зом з іншими письменниками підносив свій голос на його захист.