Патріотичний пафос драми І. Кочерги «Ярослав Мудрий»

У тривожні роки погляди митців часто зверталися в далеке минуле нашої Бать­ківщини, шукаючи там відповідей на питання. І тоді герої минулого ставали по­ряд з героями сучасності, будили почуття любові до рідної землі і відповідальності за долю Вітчизни. Іван Франко писав, що історичні твори з’являються тоді, коли в них виникає потреба і коли люди знаходять у них відповіді на гострі питання сучасності. Ця закономірність яскраво простежується на прикладі драми І. Кочерги «Ярослав Мудрий». Події, зображені у творі, віддалені від нашого часу ледь не на тисячу років. Що б, здавалося, могло об’єднувати давніх русичів з людьми середи­ни XX століття, що могло бути спільного у їхніх почуттях? Все змінилося з часом, крім любові до рідного краю. Коли вирішується питання — бути Батьківщині вільною чи не бути взагалі, на передній план вступає священна відповідальність за її долю, за її майбутнє.

У 1944 році, коли І. Кочерга писав свій твір, весь світ був у пожежі війни і з надією дивився, як, напружуючи всі сили, війська Радянського Союзу боролися з фашизмом. Щоб перемогти у цій боротьбі, мало тільки воєнної сили. Людей по­винна була об’єднати велика любов до Вітчизни, віра в перемогу. Ідея патріотизму пронизує усю драму «Ярослав Мудрий».

Князь Київської Русі Ярослав Мудрий несе на своїх плечах велику відповіда­льність за долю рідної землі. Багато часу він провів у воєнних походах, збираючи під свою руку землі. У мирний час розбудовує державу, збирає бібліотеку, будує храми. У нього болить душа від того, що постійні чвари, міжусобиці між князями заважають Києву стати могутньою державою, вистояти проти навали кочових пле­мен і зазіхань войовничих північних сусідів. Ярослав усіма доступними йому спо­собами намагається покласти край міжусобицям, об’єднує Київську Русь, діє про­думано, твердо і, якщо треба, жорстоко. Він мріє про час, коли займеться любою його серцю справою — буде будувати міста й храми, «наряджати» землю Руську, поширювати мистецтво, грамоту, «книжну мудрість». Але на шляху до здійснення мрій стоїть багато перешкод, і одна з них — варяги, які прагнуть підкорити Русь. Ярослав відстоює національну самобутність країни. Хоча сам він наполовину ва­ряг, та з гордістю говорить, що в його жилах тече руська кров його баби, і це ріднить князя з народом. Він рішуче відкидає легенди про норманське походжен­ня Русі, а варяги для нього — чужі люди, які «на Русь по золото пливли». З патріотичним пафосом він промовляє:

Мені не треба пишних цих казок.

Що предків нам шукають десь за морем.

Народ мій тут, на рідних цих просторах.

Від Кшєва до Ладоги живе.

І   не заброд Ісландії суворих —

Мене своїм він предком назове!

Словами свого героя Іван Кочерга дає відсіч фашистським ідеологам, які «на­уково» доводили, що в сиві часи слов’яни закликали на князювання германських воєначальників, а тому самою долею арійцям судилося правити «нижчою слов’ян­ською расою».

Справжній патріот — це людина, яка ставить інтереси Батьківщини вище своїх власних. Таким був новгородець Микита, який прийшов у Кш'їв помститися Яро­славу за смерть батька і за кривди Новгороду. Але, зрозумівши, що Ярослав на перше місце ставить інтереси всієї держави, відмовляється від помсти. Коли на Київ напали печеніги, Микита став до лав його захисників і «чесно вмер за Русь на полі брані».

Інший герой драми — каменяр Журейко теж вважає Ярослава своїм ворогом. Та забуває про власну кривду, дізнавшись про змову проти князя. Він боронить Ярослава з любові до Батьківщини, адже розуміє, що Ярослав Мудрий — це та єдина сила, яка зможе об’єднати русичів у боротьбі проти численних ворогів і у побудові сильної держави.

Герої твору І. Кочерги «Ярослав Мудрий» — справжні патріоти. Вони жили, працювали заради Вітчизни, заради неї поклали своє життя. їхні подвиги повинні стати прикладом для нас, їхніх далеких нащадків.