Пісенна творчість А. Малишка

1 варіант

Багатьом віршам видатного українського поета Андрія Самійловича Малишка судилася щаслива доля: вони житимуть вічно, бо стали народними піснями.

Андрій Самійлович зростав із піснею, яку чув із маминих уст, на вулиці в рідному селі. І сам любив співати, змінюючи в піснях кінцівки, щоб всі вони були щасливими.

А першу власну пісню до кінофільму Олександра Довженка «Щорс» написав Малишко в тридцять шостому році, коли він був ще молодим літератором. Тоді прийшов до нього Довженко і сказав: «Мені потрібна пісня до фільму. ДЇш Богун- ського полку. Пісня щорсовців, що йдуть у бій перемагати ворога. Це має бути героїчна пісня». Тричі змінював Малишко слова і врешті догодив Довженку, який любив молодого поета й іноді говорив: «Якби я не був самим собою, то хотів би бути тобою, Андрію».

Наприкінці сорокових років поет познайомився з композиторами Майборода- ми — Платоном та його братом Георгієм. А згодом товаришування поета й компо­зиторів перейшло в справжнє побратимство на все життя.

Більшість пісень створюють композитори на вірші, а Малишко часто писав сло­ва до вже написаної музики. Так була написана пісня «Ми підем, де трави похилі».

Але Малишко не тільки писав вірші до пісень, а й сам складав музику до віршів. Так під час війни народилися пісні «Хусточка червона», «Голубе мій, голу­бе», «Як на дальнім небосхилі», які облетіли всі фронти і стали улюбленими пісня­ми бійців.

Цікава історія створення однієї з найвідоміших пісень Андрія Малишка — «Пі­сні про рушник». У 1958 році режисер М. Мишурін знімав фільм «Літа молодії». Там був епізод, де герої фільму — юнак і дівчина — їдуть на даху вагона у Київ вступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, у який мати заго­рнула в дорогу нехитру їжу, і пригощає дівчину. Режисер запропонував: «А що як ми дамо юнаку пісню про рушник». Платону Майбороді ця пропозиція сподобала­ся. Він подзвонив Малишку в санаторій, де той відпочивав, давши початок вірша. Наступного ранку поет по телефону продиктував вірш. Під час демонстрації філь­му пісня блискавично облетіла країну, зачарувавши слухачів. Серпанком найніж- нішої любові й шанобливості огорнутий у вірші образ матері. Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю. Ця віра втілена в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини, материнське благо­словення:

І в дорогу далеку Ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний На щастя, на долю дала.

Багато можна назвати пісень на слова Андрія Малишка. Серед них — «Кшївсь- кий вальс», «Білі каштани». І звичайно ж, незабутнє «Вчителько моя». Вона була присвячена улюбленій учительці Платона Майбороди Олені Павлівні Дзіваківсь- кій, з якою композитор спілкувався до останніх днів її життя.

Лебединою піснею Андрія Малишка стала пісня «Стежина»^ якою поет проща­вся з життям. Вірш «Стежина» він написав за 9 днів до смерті. Його останні думки були звернені до стежки, яка вела до батьківського дому:

Чому, сказати, й сам не знаю.

Живе у серці скільки літ Ота стежина в нашім краю.

Одним одна коло воріт.

Поет пішов із життя, але не з серця людського. Його ніжність, його світлий образ, поетичний голос навіки збереже в своїй пам’яті народ, співаючи пісні на вірші Андрія Малишка.

2 варіант

Розглядаючи поезію Андрія Малишка, не можна не згадати про його пісні. А їх багато білокрилими голубами полинуло між народ, у широкий світ. Чимало з них стали істинно народними піснями. Ці пісні, як і вся поезія Андрія Самій- ловича Малишка, стали потрібними нашим сучасникам і майбутнім поколінням.

І таких пісень чимало. Окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, пісенні вірші Андрія Малишка «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), «Ран­ки солов’їні», «Стежина», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі...» зажили великої популярності, стали народними піснями.

Полюбилася людям сердечна пісня «Цвітуть осінні тихі небеса...», музику до якої написав Олександр Білаш. Вірші Малишка на музику поклали Л. Ревуць- кий, С. Козак, А. Штогаренко та інші.

Особливої популярності зажила пісня «Ранки солов’їні», де йдеться про ніж­не кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов’їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і подніпровські далі, якими колись ми­лувалися разом. Смуток ліг на душу ліричного героя. Розійшлися життєві дороги закоханих, але сподівання на зустріч живе, тому й бадьорить душу приспів:

Знову цвітуть каштани.

Хвиля дніпровська б’є.

Молодість мила.

Ти серце моє.

Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишко присвячує свою «Пісню про рушник». Образ матері тут набуває узагальнено­го значення. З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для зма­лювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу. В погляді її — тривога і смуток, надія на щасливе майбутнє сина, побажання йому добра в невідомім краю. Любовно вимальований портрет матері за допомогою простих, але виразних епітетів:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить в його світлу долю, і цю віру поет утілює в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу лю­дини і материнське благословення. З образом рушника в ліричного героя пісні пов’язані найсвітліші спомини про рідну матір, про дитинство і рідні краї: він і крізь роки бачить «зелені луги», «росянисту доріжку», чує музику «солов’їних гаїв», «тихий шелест трав, щебетання дібров».

«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніж- ніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку. Це справжній гімн материнській любові.

Поезія А. Малишка «Чому, сказати й сам не знаю...» живе в народі також як пісня під назвою «Стежина» (музика Платона Майбороди). Всі сходяться на тому, що це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота.

...Догор5іло чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до смерті поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.

Стежина життя. Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь далеко на чужині, чи в ріднім краю? Одним одна... Єдина... Найдорожча. Поет не закликає стрімголов кидатися в далекі світи у погоні за примарним щастям. Щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за батьківським порогом і стежиною, «дощами митою, перемитою», — тією, що в’юниться «між круглих соняхів» і веде на батьківщину...

На вечоровім виднокрузі.

Де обрій землю обійма.

Нема кінця їй в темнім лузі Та й повороту теж нема.

На глибокі роздуми спонукають нас ці прості і такі зворушливі слова пісні. Людське життя, як і ота стежина, безперервне... І в кожного вона своя —

Ота стежина в нашім краї Одним одна біля ворот.

Як же її не шанувати, не благоговіти перед нею!

Особливо цікаву сторінку пісенної творчості поета становлять його пісні про Київ. У співавторстві з відомим українським композитором П. Майборо- дою А. Малишко написав цикл пісень про Київ — «Пісня про Київ», «Київські зорі», «Київський вальс». У них поет оспівує прекрасне місто, білі каштани — окрасу Києва.

На слова Андрія Самійловича Малишка написано понад сто пісень компо­зиторами О. Білашем, П. Майбородою, Л. Ревуцьким та іншими. Вони стали окрасою духовної скарбниці нашого народу. Без них неможливо собі уявити нашого музичного мистецтва, культури. Вони допомагають виховувати люди­ну, формувати її кращі моральні якості, допомагають розуміти й відчувати пре­красне.

Хай минають літа. Але завжди будуть жити в народі пісні А. Малишка, щирі й прекрасні, як сама наша земля, мати-Україна.