Пісенна творчість Дмитра Павличка

1 варіант

Українці — співучий народ. З давніх-давен, з діда-прадіда бере свій початок незрівнянна українська пісня, тече й розливається широкою, мелодійною рікою творчості наших поетів, одним із яких є наш відомий поет-пісенник Дмитро Па­вличко.

Ліризм і пісенність віршів Д. Павличка давно привернули увагу композиторів. Особливо плідним був союз поета Дмитра Павличка і композитора Олександра Білаша. Син Прикарпаття і син полтавського краю. Поет і композитор. Обох їх єднала любов до Батьківщини, землі батьків і, звичано, пісні.

Творча співдружність обох митців увінчалася не одним творчим досягненням.

Д. Павличко чимало створив ліричних віршів, де розкрита ніжна душа лірич­ного героя, його морально-етична краса. Поет пише про кохання і вірність, про духовне багатство людини, нашу прекрасну вітчизну. Ліричні вірші поета — при­страсні, повні ніжності, емоцій, ніби самі просяться в пісню. Покладені на музи­ку, вони зажили великої популярності не тільки в Україні, а й далеко за її межами, деякі з них стали навіть народними піснями. Одна з таких пісень — «Лелеченьки» почала свій шлях з екрану. Вперше вона прозвучала в кінофільмі «Сон»(1964 р.) і відтоді стала однією з найпопулярніших у народі. Алегоричний образ птаха, в якого «висушила силу чужина проклята», сприймається як широке узагальнення долі безправної людини у кріпосницькому суспільстві. Пісня ця наближається до народної широким вживанням народнопісенних засобів — звертань, пестливих слів, глибокою ліричною схвильованістю. Творча співдружність Д. Павличка і

О.   Білаша породила багато пісень. Понад півтора десятка чудових романсів і пісень створив Олександр Білаш на тексти книжки «Таємниця твого обличчя».

Незмінною популярністю в слухачів користується чудесна мелодія «Явір і яво­рина» («Я стужився, мила, за тобою»), яка нагадує народну пісню, де оспівується нещасливе, безнадійне кохання Явора і його милої Явороньки. Образ Явора стає символом болю і невимовної журби. Він тужить за своєю милою, і їхнє молоде кохання з’являється йому лише у снах. Чи може когось залишити байдужим ця ніжна і тужлива лірична пісня?

А інші пісні, присвячені коханню? Радість надії і гіркота розлуки, вірність зву­чить у них. («Розплелись, розсипались, розпались»). Поет не вигадує якоїсь нереа­льної любові. Він оспівує животворну силу кохання, яке спонукає до нових звер­шень, робить благороднішою і чистішою, підносить людину в помислах і ділах.

Не може не приваблювати й така відома пісня, як «Дзвенить у зорях небо чисте». Де звучить небуденна поетична думка, яскрава образність, зображується мінливість почуттів ліричного героя.

Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка б не чула й не знала пісні на слова Д. Павличка «Два кольори». Вона справді стала народною. І в цьому — найбільше визнання її автора. Її краса і нев’януча свіжість — передусім у поетичному тексті. Поет майстерно відтворює життя ліричного героя ще від того часу, коли він «ма­лим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами». Вишита матір’ю сорочка, «червоними і чорними нитками», супроводжує його на всіх життєвих шляхах. Червоний колір символізує любов, а чорний — журбу. Тобто радість і смуток, веселість і печаль супроводжують ліричного героя усе життя. Вони органічно по­єднані, «переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги». Але найголов­ніше те, що ліричний герой зберіг найсвятіше — «горточок старого полотна і ви­шите ... життя на ньому», — зберіг пам’ять про матір, вірність рідній батьківській землі.

Олександр Іванович Білаш поклав на музику й такі відомі вірші поета, як «Сибіряки», «Атака», «Пісня про Україну», «Віконце», «Впали роси на покоси», які давно стали відомими й улюбленими в народі. Пісні, створені на слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль — усе, що оточує людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину, звеселяє душу. У великий, широкий потік української пісні вливається й голосно дзвенить стру­мок пісень Дмитра Павличка й розтікається по всій Україні.

2 варіант

Пісня! Як багато вона важить у житті кожного з нас і всього народу. Пісня оздоровлює душу людини, допомагає зберегти нетлінними цінності: віру в лю­дину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в очищувальну силу краси.

Найвищою нагородою для будь-якого поета може бути те, що його вірш іде в народ і повертається піснею. Так сталося і з багатьма поезіями Дмитра Пав­личка. Линуть над світом його чудові пісенні поезії, мелодійні крила яким дав талановитий композитор Олександр Білаш. Творче приятелювання митців, сина Прикарпаття з сином полтавського краю, почалося ще в 50-ті роки. Ясність думки, висока образність Павличкових творів і задушевні мелодії Білаша припа­ли до вподоби людям. Пісня «Впали роси на покоси» назавжди збратала митців. Відтоді їх співдружність увінчалася не одним творчим досягненням.

Пісня «Лелеченьки» вперше прозвучала у кінофільмі «Сон» (1964) і стала од­нією з найпопулярніших у народі. Алегоричний образ птаха, в якого «висушила силу чужина проклята», сприймається як узагальнення долі безправної людини в кріпосницькому суспільстві. Це не пісня, а сама туга — за Батьківщиною, за рідною землею.

З чужини повертаються лелеки. Вони несуть на своїх крилах весну. Але не кожен зможе долетіти, бо «чужина проклята», відірваність від рідного краю «ви­сушує силу», по краплині забирає життя. Батьківщина для них світить, як дале­ка, але рідна зірка, що обігріває душу, допоки «ніч накриє очі».

З далекого краю Лелеки летіли.

Та в одного лелеченьки Крилонька зомліли, —

Висушила силу Чужина проклята.

Візьміть мене, лелеченьки.

На свої крилята.

Філософська заглибленість і водночас фольклорність тексту роблять цю піс­ню близькою до народної. «...Бувають хвилини, — писав Дмитро Павличко, — коли я відчуваю, як пісня повертає мені духовну силу, як оновлюється, прочи­щається моє єство... без того таємного зв’язку, який існує між піснею і моєю душею, я не міг би писати».

Знамениті Павличкові «Два кольори» також давно стали народною піснею. Людині всього на віку доводиться зазнавати, проте головним, визначальним має бути оптимістичний дух, патріотичні почування, любов до батьків, здатність ли­шитися самим собою і тоді, коли вже «війнула в очі сивина». Дорогим і святим для героя пісні зостався «згорточок старого полотна і вишите ... життя на ньо­му» — як добра згадка про матір, як заповіт вірності рідній землі.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба.

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Багато поезій із книжки «Таємниці твого обличчя» також стали піснями та романсами. І музику до них написав Олександр Білаш. їх залюбки виконують знамениті співаки України, люблять і співаки-аматори.

Класична довершеність слова, внутрішня боротьба образів-символів, глибо­ке проникнення в духовний світ людини — такі риси поетичної тканини вірша, який став блискучим романсом:

Дзвенить у зорях небо чисте.

Палає синім льодом шлях.

Неначе дерево безлисте.

Стоїть моя душа в полях.

В основі поезії-пісні «Я стужився, мила, за тобою» — улюблений образ яво­ра та його милої яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір, оспіваний в народних піснях, стає символом болю, туги, неподоланого любовного почуття:

Він не знає, що надійдуть люди.

Зміряють його на порубй.

Розітнуть йому печальні груди.

Скрипку зроблять із його журби.

Дмитро Павличко виспівав свою «Таємницю» наче одним подихом, вклавши у неї світлу радість, тиху печаль і тугу осяяного й збентеженого великим кохан­ням серця ліричного героя.

Не може не зворушити й пісня Павличка «Син», у якій йдеться про безмеж­не горе матері, син якої загинув смертю хоробрих у роки війни:

Там, де Лаври золота кантата Височіє в гомоні століть.

Мати Невідомого солдата На могилі, наче тінь стоїть.

А в старих очах тремтить сльозина.

Що зусильна пропекти броню.

Стала мати і впізнала сина В клекотанні Вічного вогню!

Пісні на слова Дмитра Павличка користуються величезною популярністю серед українства. Це ті перлини духовності, які дають нам відчуття спільноти. Завдяки їм ми сьогодні почуваємо себе людьми, віримо у високі моральні заса­ди, мріємо і кохаємо.