ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

Поет своєї епохи (творчість Е. Маланюка)

I.      «Внук кремезного чумака, еічовика, блідий праправнук» Є. Маланюк. (Євген Маланюк походить зі етарої чумацької родини, яка у XVIII етолітті пересели- лаея з Галичини на Хереонщину. Дід його, за згадками поета,був двох метрів заввишки, з чорними бровами, з трохи посивілою у 98 років чуприною. Це його кров дзюрчить в усіх віршах поета, це його жага до життя надихала й онука до творчості. Чорноморський степ, край колишніх вольностей війська Запорізького, викохав вільнолюбну душу поета. Мати, Гликерія Яківна, на­вчила любити рідну землю, розвинула потяг до мистецтва.)

II.     У вирі революційних подій. (Революцію 1917 року Євген Маланюк зустрів підпоручиком. Він уже побував на фронтах Першої світової війни, бачив жор­стокість, кров, смерть, втрачав друзів, однополчан. Майбутній поет був коман­диром кулеметної сотні у стрілецькій дивізії, якою командував підполковник І. Мішковський. Цей мужній вояк, «живе втілення запорожця, що зберігся до XX століття», мав великий вплив на подальшу долю Євгена Маланюка.)

1.     Участь поета у визвольних змаганнях. (Як спорохнявіле, гниле дерево, впа­ло самодержавство. Здавалося, що тепер народи величезної імперії можуть стати вільними, незалежними. Молода Україна вперше відчула вітер свобо­ди. Офіцер царської армії Євген Маланюк стає сотником армії УНР, щоб зі зброєю в руках захищати державу.)

2.     Поразка УНР і вигнання. (Не судилося Україні зберегти свою незалежність. Надто могутня сусідка, яка звикла бачити Україну своєю «окраїною, була на сторожі своїх великодержавних інтересів. Мужньо билися українці, але мало було захисників. Інші повірили брехливим гаслам — «Євобода!», «Рів­ність!», «Братерство!». Застукотіли колеса потягів: «На Захід! На Захід! На Захід!» Бійці УНР, а разом з ними і Маланюк, назавжди покинули рідну землю.)

III.      Життя і творчість в еміграції. (Євген Маланюк разом з іншими інтернованими бійцями УНР потрапив до Польщі. У таборі містечка Каміш зібралося багато обдарованих людей, причетних до літератури і мистецтва. Вони почали випу­скати свої журнали, альманахи, де друкувалися твори поетів-емігрантів.)

1.     Нападки на Маланюка побратимів по перу. (Уже перші твори Євгена Мала­нюка, надруковані в часописі «Веселка», викликали різку негативну крити­ку поетів-емігрантів. Він кинув виклик тому брутальному, темному, що є в людській природі, став «гладіатором нещадних рим». Маланюк не лив сльо­зи з приводу втрати Батьківщини, не оспівував її широких ланів, темних лісів, повноводих річок, мудрого народу. Поет стискав зуби від люті, що Україна кинула напризволяще своїх дітей. Розвіялися останні сподівання на повернення:

Покарано... На наші кров і дім Прийшла орда. Лишили олтарі ми.)

2.     Звинувачення поета у його нелюбові до України. (У збірках «Земля і залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934) Євгена Маланюка центральним образом є Україна, але перед читачем вона постає Чорною Елладою, Анти-Марією, зрадницею Кармен, покриткою Катериною, жахливою відьмою з кажаня- чими крилами, яка п’є байстрючу кров своїх дітей. Мало хто з критиків зрозумів, що за цими страшними лайливими словами поет ховає свою любов до втраченої назавжди батьківщини, свій біль від неможливості по­вернення. Маланюка звинувачували в нелюбові до України, у приниженні її гордості і плямуванні честі. Але поету вистачило духу і гордості витрима­ти всі нападки, не змагатися, не втратити власного «я».)

3.     Передчуття власної долі у поетичних рядках Маланюка. (Кажуть, душа справжнього поета має прямий зв’язок із космосом, а тому, вдивляючись у минуле, він може передбачати майбутнє. У «Сонетах про Орлика» Маланюк звернувся до образу вірного товариша гетьмана Івана Мазепи Орлика, який теж був вигнанцем. У трагедії цього мужнього воїна поет побачив власну трагедію: йому вже ніколи не повернутися на Батьківщину. Є. Маланюк передчував і своє вигнання, і одиноке життя, і свою смерть у місяці люто­му. Це фатальне передчуття поет відтворив у вірші «Лютий». 16 лютого 1968 року його не стало.

IV.    Самотність і велич Євгена Маланюка — «залізних імператора строф», «гладіато­ра нещадних рим», «тверезого варяга». (Євген Маланюк мав чутливе серце і всі людські переживання пропускав через нього. Його твори відзначалися надзви­чайним напруженням форми і змісту, а висока особиста культура, досконале знання рідної мови і поетична майстерність поставили його вище за інших митців. Не всі могли зрозуміти його творчість, багатьом він не подобався сво­єю, як іноді здавалося, зверхністю і у творчості, і в особистих стосунках. Вели­кий талант зробив його одиноким і нещасним. Маланюк жив самотньо і в останню хвилину свого життя був один.)



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (04 Февраля 2018) | Обновлено | Просмотров: 369 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2021
Хостинг от uCoz