Про дружбу

о, дружба! Кто тебя не знает.

Не знает тот и красньїх дней.

М. Карамзін

У дружби багато крил, але закон у неї один — вірність.

А. Макаренко

Дружба, друзі — ці слова означають одне з найчудовіших явищ нашого життя. Відомий філософ Ф. Ларошфуко сказав, що дружба — «найпрекрасніший подару­нок, зроблений людям після мудрості». Уміння дружити свідчить про високі люд­ські якості. До таких якостей, як справедливо відзначив видатний педагог А. Мака­ренко, належить насамперед вірність. Справжній друг ніколи не кине в біді, не зрадить. Не тільки сам ніколи не очорнить тебе, але і не дозволить, щоб у його присутності інші говорили про тебе що-небудь несправедливе і негоже, у той же час справжній друг першим зробить зауваження, якщо ти робиш погані вчинки, допускаєш помилки, що можуть стати непоправними. Справжній друг спробує відвести лихо, тому що «назавжди відповідальний за всіх, кого приручив».

Вірних друзів дарують нам зазвичай дитинство і юність. І потім дружба з ними, як заповідник, усе життя зберігає мрії молодості, високі ідеали, безкорисливі по­чуття. А товариші юності стають старими вірними друзями, готовими поділитися останнім у важку хвилину, прийти на допомогу, розділити горе і радість. До речі, останнє, тобто здатність радіти за іншого, — також властивість духовно багатих людей. І якщо ти спілкуєшся з людьми, що протягом багатьох років не раз дово­дили відданість, співчували, коли приходило лихо, і раділи разом з тобою у свят­кові дні, отже, поруч справжні друзі.

Таке уявлення про дружбу виникло не саме по собі, не на порожньому місці. Воно формувалося в результаті спостережень за взаєминами моїх близьких з їхні­ми друзями. Бабуся говорить, що в першій половині життя великим подарунком для неї була самовіддана любов батьків і гордість за їхні високі моральні принци­пи. Опорою і багатством у другій половині життя стали друзі-однодумці. Тих з них, хто живе в Харкові, я знаю. Це люди не тільки добрі і чуйні. У них широкі інтереси, вони багато мріють, люблять музику, живопис. Спілкування з ними — та найбільша розкіш, про яку писав Екзюпері. А нещодавно була зустріч маминих однокурсників. Тоненькі дівчатка перетворилися на солідних дам, у волоссі хлоп­ців, що змужніли, з’явилася сивина. У багатьох діти вже вчаться у вузах або зби­раються вступати. Не у всіх життя склалося гладко. Були гіркі втрати. Але як вони всі раділи зустрічі, як тепло згадували студентські роки!

Напевно, це справжнє щастя — зустрітися в зрілі роки з друзями юності і повторити слова великого поета:

Друзья мои, прекрасен наш союз!

Он, как душа, неразделим и вечен...