Проблема батьків і дітей та її актуальність у наш час (за твором 0. Коломійця «Дикий Ангел»)

Проблема «батьків і дітей» актуальна в усі часи, тому що це глибоко моральна проблема. Вона не один раз піднімалася у світовій літературі: І. Тургенєв «Батьки і діти», О. Пушкін «Станційний наглядач», Оноре де Бальзак «Батько Горіо» та інші. Тема ця вічна. Вона вбирає у себе цілий ряд важливих моральних проблем. Це і проблема освіти, проблема морального вибору, проблема вдячності, проблема взаємопорозуміння. І кожен автор по-своєму намагається подивитися на них.

Візьмемо твір відомого українського драматурга Олексія Коломійця «Дикий Ангел». Автор твору недарма дає у підзаголовку другу назву — «Повість про сі­м’ю». Головний герой твору — Платон Ангел. Він батько чотирьох дітей, пенсіо­нер, позаду в якого напружене трудове життя, грізні роки війни. Зовні суворий, втомлений, інколи він справляє на оточення негативне враження. «Бурбон», — каже про нього кореспондент газети Юіоков, який за завданням редакції написати нарис про робітничу сім’ю прийшов до Платона Ангела. «Користолюбець», «жми- круг», «скнара» називає його сусід і колишній товариш по роботі, а зараз пенсіонер Крячко, бо Ангел за копійкою не те що нахилиться, а «ляже». На перший погляд, усі вони мають рацію. І вчинки Платона Ангела інколи здаються «дикими». Спра­вді, він забирає у дорослих дітей все, що вони заробили, на свій розсуд розпоря­джається сімейними прибутками, іноді докоряє дітям за невеликі заробітки і ра­дить на наступний місяць постаратися заробити більше. І, нарешті, зовсім, здавалось би, жорстокий вчинок: дізнавшись про те, що молодший син Павло — студент інституту — одружився, виганяє його з дому. Але це тільки на перший погляд. Своїм домашнім, які не погоджувалися з його рішенням, Платон Микитович по­пулярно пояснює, що син тепер сам повинен навчатися утримувати себе й свою сім’ю. «Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя — не батько, не мати: подарунків не робитиме». І хоч самому Платону було шкода сина, але своїми принципами він не поступився. Та саме в цьому, мабуть, і полягає любов і муд­рість батьківського почуття, який хоче виховати не нахлібника, не ледаря й воло­цюгу, а чесну, порядну, працьовиту людину. Як? Яким чином? Працею і ще раз працею. Тому в сім’ї його немає ледарів. Усі пройшли виховання трудом — сини Петро, Федір, Павло, дочка Тетяна. «В отій майстерні з трьох років», — каже мати Уляна Охтисівна, також працьовита й добра жінка, що в усьому підтримує свого чоловіка, подітяє його погляди на виховання дітей.

Платон Микитович вважає, що в усьому повинен бути порядок, і що б ти не робив — роби по совісті, «у всьому, у малому й великому, єдиний порадник — правда», — такий його життєвий девіз. Вища мета його життя — жити по-людськи. А для того, щоб добре жити, потрібні гроші. Людина повинна заробляти багато, тоді і вона буде багатіти, і держава. Шкода тільки, що в державі розвелося багато дармоїдів, тому й живеться скрутно. Але він не «скнара» і не «куркуляка», хоч сам зізнається, що до грошей не байдужий. Але гроші він «не любить, а поважає». Він і дітей вчить чесно їх заробляти. «Гроші можна або заробити, або вкрасти. Третього путі немає». Кришталево чиста людина, совісний, невтомний трудівник, справж­ній господар, Платон дбає про всенародне добро. Всім своїм життям, чесністю й непохитною принциповістю захоплює людей, вчить їх жити за правилами честі і справедливості. Такою ж постає в п’єсі і його дружина Уляна Охтисівна. Добра, лагідна, врівноважена жінка, дбайлива й ощадлива господиня, ніжна й любляча мати, яка живе для сім’ї, створює сімейний затишок, турбується про чоловіка і дітей, допомагає їм розібратися у складних життєвих проблемах. У вихованні дітей повністю поділяє погляди свого чоловіка, тільки душа у неї тепліша і лагідніша.

У Платона Микитовича четверо дітей, і всіх він до пуття привів, навчив по- людському чесно жити. Докладав усіх зусиль, щоб виховати дітей порядними лю­дьми. «Кожного мушу бачити і за кожним наглядати. Споконвіків так велено бать­кам». І цього він домігся. «Яка хата — такий тин, який батько — такий син», — твердить народне прислів’я.

Такими же чесними, порядними, принциповими людьми виросли й діти Пла­тона, які поважають і шанують батька, хоча конфлікти, як і в усіх сім’ях, у родині теж бувають. Діти виросли і вважають, що вони мають право на власну думку і власне життя. А батько контролює їх вчинки, вимагає, щоб усі зароблені гроші вони віддавали у спільну сімейну касу, ще й обурюється, коли діти заробили мало. Проте скоро вони зрозуміли батькову правду. Ставши дорослими й самостійними, все ж дослухаються батьківських порад, бо знають, що батько поганому не на­вчить. Так, Петро — старший син Платона, вибився у високе начальство, проте послухався батьківської поради і не поставив свій підпис на документі, який до­зволяв би спорудити житловий будинок в екологічно невдалому місці. І хоч це коштувало Петрові втрати керівної посади, дачі, персональної «Волги» — він знову став рядовим інженером, — але залишився чесною і принциповою, не байдужою людиною, саме таким, яким хотів його бачити батько.

Також самовіддано і чесно працює на заводі і син Платона Ангела Федір, донь­ка Таня й наймолодший син Павло, який зумів перебороти всі труднощі й не тримає зла на свого батька. Такими є й невістки Ліда й Оля.

Усі діти Платона, його сини — Петро, Федір, Павлик, навіть не усвідомлюючи цього, дуже схожі на батька щодо родинної честі, у ставленні до праці. Єдиний, хто висловлює іронічно-жартівливий «протест» проти батьківських методів вихо­вання, — це донька Таня. Але вона так, як і інші діти, любить і поважає батька, розуміє, що правда на його боці. Ця родина, ця сімейна «монархія» спільна й міцна, бо об’єднана любов’ю, дружбою, спільною працею. Отже, проблема батьків і дітей, поставлена у творі, актуальна й сьогодні, тільки у наш час вона набула іншого напрямку. Ще й сьогодні знаходяться люди, які шукають легкого хліба, забуваючи, що добробут як сім’ї, так і країни, може бути лише за умови сумлінної, чесної праці, що ніхто не принесе нам яблучка на золотій тарілці, скільки не диви­ся на Захід чи за океан. І добробут цей прийде не завдяки солодким речам, а в результаті наполегливої праці, розумної економії, а також злагоди, як у сім’ї, так і в державі.