Провідні теми й настрої бунінських оповідань

I.      Іван Бунін — митець, який не брав участі у політиці, не належав до жодної літературної школи і не проголошував ніяких крикливих гасел. (Дворянин за походженням, але ніколи не мав свого дому, не отримав ніякої освіти, але відзначений Нобелівською премією, знавець селянської Росії, але більшу час­тину життя провів за кордоном, відчував смерть і любив життя в усіх його проявах. Він дивним чином поєднував у своїй натурі парадоксальність і ціль­ність.)

II.     Сільське життя — провідна тема ранніх оповідань І. Буніна.

1.     Оповідання «На край світу». (І. Бунін розкриває тему переселення україн­ських селян на нові землі. Сім’я Василя Шкутя вимушена тікати від бідно­сті, а він залишається в селі один, бо йому не вистачило грошей на переїзд. Чужі люди, які купили його хату, дозволяють Василю жити в ній до смерті, і Василь Шкуть думає, що треба скоріше померти, щоб не обтяжувати чу­жих людей своєю присутністю.)

2.     Ліризм оповідання «Антонівські яблука». (Після виходу цього оповідання друком деякі сучасники критикували твір за безсюжетність.«Бунін пише красиво, розумно, яскраво, читаєш його із задоволенням і все ніяк не дочитаєшся до головного», — говорилось в одній із рецензій. «Він описує все, що потрапляє під руку», — саркастично звучить у іншій. І тільки уважний, неупереджений читач може зрозуміти, що знайомі, рідні запахи письменник узгоджує з пам’яттю про звуки, фарби, дотик. Все оповідан­ня напоєне запахом антонівських яблук, осіннім садом, медом. Це запах доброго урожаю, рідної домівки, батьківщини. Поступово запахи розсію­ються у повітрі, зникають, і інтонація захоплення свіжістю в природі змі­нюється інтонацією суму: зникають, роздрібнюються великі поміщицькі маєтки, в яких так добре пахло антонівськими яблуками.)

3.     Оповідання «Сни», «Золоте диво». (Ці оповідання Іван Бунін пише напере­додні революційних подій 1905 року. Селянство, доведене владою, помі­щиками, неврожаями до повного зубожіння, готове повстати і боротися за свої людські права.)

4.     Музикальність, ритмічність оповідань Івана Буніна. (Іван Бунін починав свій творчий шлях із поезії і ніколи не відділяв її від прози. Для нього головним було знайти в оповіданні звук, а вее інше додаєтьея еамо по еобі. Опиеи при­роди, звукова наповненіеть творів роблять оповідання ехожими на поезію в прозі.)

III.     Оповідання Івана Буніна — це роздуми про долю батьківщини. (В оповідан­нях, написаних на зламі віків, Іван Бунін передчуває грізні події, які приве­дуть до непоправних еоціальних зрушень. Він еуворо й різко пише про траге­дію селянського життя, яке перетворює людину на звіра, про жоретокіеть і селян, і поміщиків. Пиеьменник вважає, що Роеія опинилаея в такому глухо­му куті, звідки вже не знайти виходу. У його оповіданнях епівіенують гармо­нія в природі і хаое у етоеунках між людьми.)