«Річний пісок слідок ноги твоєї» АНАЛІЗ ТВОРУ (Е. ПЛУЖНИК)

Творчість Євгена Служника різножанрова й різнопланова: прозовий твір — єдиний роман «Недуга», п’єси «Болото», «Професор Сухо — раб», «У дворі на передмісті», переклади російської класики, словник «Фразеологія ділової мови», віршована драма «Змрва в Києві», вірш «Річний пісок слідок ноги твоєї». Та головним творчим здобутком Є. Плужника була поезія, про яку схвально відгукувалися Максим Рильський і Валер’ян Під- могильний.

Вид лірики: інтимна.

Жанр твору: ліричний вірш-медитація.

Провідний мотив. Ліричний герой згадує минулі дні, кохану жінку, але мину­ле вже не хвилює його. Він спокійний, і здається, що вже ніщо не зможе схви­лювати його душу.

Композиція твору. Вірш «Річний пісок...» — це п’ять строф монологу лірич­ного героя. Струнка композиція твору дисциплінує творчий задум письменника. Описи природи формують елегійність твору, а дія передається згадками лірично­го героя про зустріч із коханою. Вірш має чітку структуру: зав'язку, розвиток дії, кульмінацію й розв’язку.

Образи твору. Ліричний герой вірша — людина, здатна тонко відчувати, ба­чити й розуміти природу. Він у гармонії з лісом і річкою, з осінню. Тому й обра­зи твору — ріка, ліс, лелеки, далекий друг — кохана жінка, мертвий лист, слідок ноги — частина його життя, його світу.

Мовні засоби твору. У творі поет використав такі художні засоби:

епітети «ріденький ліс», «друг далекий», «долоні теплі», «мертвий лист», «лас­каві вересневі феї», «осіння лагідна земля» змальовують галерею зорових образів, які є неначе свідками тих щасливих часів, коли кохана була поряд;

метафори «тремтить ріка», «хилиться до неї (до ріки) ріденький ліс», «не за­блукають... лелеки», «спокій стереже мене», «феї спинили час», «всесвіт не тече» передають неначе сповільнений рух, який породжує в уяві картину осені — і у природі, і у почуттях;

риторичні оклики: «Який тут спокій стереже мене!», «Що я тобі й сказати б не зумів!»;

оксиморон «і твій слідок малий — такий великий» підкреслює значення мало­го жіночого сліду у житті ліричного героя;

звертання «о друже мій єдиний, а великий» містить повторно слово «вели­кий», який виростає у символ: великим є значення цього сліду жінки, великим є кохання.

Версифікація твору. Твір написано п’ятистопним ямбом із пірихієм. Римуван­ня перехресне.

Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще — для мене! — не заніс. Тремтить ріка, і хилиться до неї На тому березі ріденький ліс...

Якось Максим Рильський сказав про Євгена Плужника: «Якби нам хоч деся­ток таких поетів, як Євген Плужник, то яка б вона була — українська поезія!» Та­кий поет був тільки один. За скромними рядками його творів «ховається» цілий світ. Плужник використовував багато внутрішніх ресурсів української мови. Осо­бливо це відчувається у створенні рим: Плужник один із небагатьох поетів, які римували різні частини мови. У вірші «Річний пісок...» римуються іменні части­ни мови з дієсловами: заніс — ліс, нажене — мене, все — несе, тече — очей, зем­лі — не зумів.

Та всі засоби підпорядковані ідеї вірша — показати, як багато для серця ва­жить не тільки кохання, але й спогади про нього.

Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене! — не заніс...
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс...

Не заблукають з хуторів лелеки,—
Хіба що вітер хмари нажене...
О друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе...

Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час,— і всесвіт не тече...
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей...

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів