Сенс назви роману А. Камю «Чума»

Роман Альбера Камю «Чума» — це скупа розповідь не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору свого місця в ситуації, коли існує реальна загроза смерті.

Події у місті Орані відбуваються 194... року. Який же рік мав на увазі автор? У роки Другої світової війни чи тоді, коли вона тільки-но закінчилася? Тоді назва «Чума» може означати не тільки конкретну хворобу. Виникає асоціація з «корич­невою чумою», що поширилася в Європі на початку 30-х років XX століття, про­гриміла танками по всьому світу, знищуючи мільйони жителів, а потім недобитою до кінця змією заповзла в темні щілини зализувати рани й відновлювати сили.

За свідченням самого Камю, «Явний зміст «Чуми»» — це боротьба європейсь­кого Опору проти фашизму. «За допомогою чуми я хочу передати атмосферу заду­хи, від якої ми потерпали, атмосферу небезпеки й вигнання, в якій ми жили тоді. Водночас я хочу поширити це тлумачення на існування взагалі. Чума покаже мо­ральне обличчя тих, кому минулої війни випало думати, мовчати і страждати».

Образ чуми — це не тільки символ війни. Це універсальна метафора зла. Герой роману інтелектуал Тару говорить: «Чума — не тільки хвороба, не тільки війна, це також смертні судові вироки, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель безневинної дитини в лікарні, суспільство, влаштоване геть погано, так само як і спроби, всупереч опору влади, улаштувати його зано­во...» Мікроби чуми гніздяться повсюди, підстерігають кожен необережний крок людини, влади, суспільства. Усе людство в цілому й кожна людина зокрема може перебувати в стані «зачумленості». Того стану майже нікому не вдалося уникнути, але його треба долати, мобілізуючи волю, духовні й моральні сили особистості. Бути «зачумленим» — це не лише готовність убивати, а й непротистояння насиль­ству, примирення з тими, що вбивають.

Прикладів такої «зачумленості» XX століття знає багато: фашистська Німеччина, більшовицький СРСР, червоний Китай. І як тільки люди доброї волі перемагають зло в одному місці, воно піднімає голову в іншому. Доктор Ріє переконаний, що «чума — це нескінченна поразка». Дослухаючись до радісних криків жителів Орана, яке нарешті звільнилося від хвороби, від кордонів навколо міста, Ріє думав, що ра­дість знаходиться під постійною загрозою. Він знав те, про що забула ця щаслива юрма: «бацила чуми ніколи не вмирає, десятиліттями вона може дрімати десь у заку­тку меблів або в столі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підва­лі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і почне їх конати на вулиці щасливого міста».

Чума — це уособлення всесвітнього зла, яке повністю перемогти неможливо. Остаточна перемога над ним недосяжна, але усвідомлення цього не повинно пара­лізувати волю й розум людей, їхньої готовності до боротьби.

А. Камю шукає в людині сили, що піднімають супроти зла, і знаходить їх у самій природі людини, яка здатна кинути виклик Богові й Долі й одвічному хаосу.

Що, на думку А. Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі?

Альбера Камю ще за його життя часто називали філософом, але сам письмен­ник так не вважав і скоріше волів називатися літератором. Головним предметом його творчості була людина, її психологія, поведінка в різних життєвих ситуаціях.

Письменник добре знав життя, бо виріс у кварталах алжирської бідноти, сам пробивав собі дорогу.

Навчався в Алжирському університеті, захоплювався філософією Шопенгауе- ра, К’єркегора, Ніцше, зачитувався романами Достоєвського.

Пізніше Альбер Камю займається політичною діяльністю, вступає в компартію і активно виступає проти впливу фашизму на літературу, а в роки війни бере участь у роботі антифашистської підпільної організації «Комба». Він не рветься на вершину слави. Уже сама боротьба, прагнення дійти до вершини робить його щасливим.

У центрі всіх творів Альбер Камю ставить людину, яка обов’язково має діяти, приймати рішення, робити вибір. Його герої стоять на роздоріжжі й вирішують проблему власного індивідуального існування в моменти, коли спокійний плин життя порушується якоюсь кризовою ситуацією. Для жителів невеликого міста Орана цю кризову ситуацію створила чума. До цього люди живуть кожен сам по собі. Вони багато працюють, але думають тільки про комерцію і бариші, вечори просиджують у кав’ярнях, але розмови точаться лише про угоди, морські фрахти й дисконти. Здається, ніхто й ніщо не зможе об’єднати цих людей, що, мов далекі зірочки чи планети, крутяться кожен по своїй орбіті й навколо своєї осі.

Та чума, що стала загрозою кожному життю, поставила всіх перед вибором: позакривати вікна, двері, відгородитися від світу чи об’єднатися і всім разом про­тистояти злу. Звичайно, багато людей вибрали перший варіант, але більшість жи­телів зрозуміли, що перемогти епідемію вони зможуть тільки разом. Взаємодопо­мога, бажання підставити плече ближньому вирвали з обіймів смерті ціле місто.

Та були в Орані й такі люди, які на нещасті зуміли розбагатіти. Це контрабан­дисти, що таємними стежками привозили у місто товари й допомагали декому з городян вислизнути з міста.

Кожен робив свій вибір. На цій землі існують лихо і жертви, і чесна, порядна людина не має права ставати на бік зла, в чому б воно не проявлялося. Треба чинити опір, навіть якщо для цього доводиться робити над собою неймовірні зусилля. Зло панує не там, де його аж занадто багато, а там, де люди не борються, не чинять йому опору. Альбер Камю у своїх творах учить нас пліч-о-пліч захища­ти добро, справедливість, людську гідність, разом протистояти злу і насильству.