Ще раз про любов

Нет огня — огня любви чудесней.

М Горький

Говорять, що світ існує завдяки любові, що саме любов спонукує чинити добрі справи, надихає творців, змінює саму людину: піднімає її душу, робить її гарні­шою, сильнішою, добрішою. Дійсно, любов — це велика сила, перемогти яку ніхто і ніколи не зможе.

Кожному закоханому здається, що до нього ніхто так не любив, що його лю­бов особлива, найбільша, найщиріша і на все життя. Це справедливо, тому що любов — це дуже особисте, вона в кожного своя.

Віддавна поруч з любов’ю йде розлука. «Две верньїх подруги: любовь и разлу- ка — не ходят одна без другой». Іноді розлука закоханих буває вічною, як в Орфея і Еврідіки, як у графа Рєзанова і Кончити. І тоді нам залишаються легенди про невмираюче кохання. Скільки Орфей жив після смерті коханої, стільки він співав людям пісні про красу кохання і вічність розлуки. Кончита ж зберігала обітницю мовчання, що дала собі після від’їзду коханого. Не дочекалася, але обітницю не порушила до самої смерті. Ми ж сьогодні насолоджуємося безсмертними творами про велике кохання, непідвладне часові і смерті. «С любимьіми не расставайтесь, всей плотью прорастайте в них. И каждьій раз навек прощайтесь, когда уходите на миг», — ці рядки близькі і зрозумілі закоханим серцям.

Іноді закоханим доводиться розлучатися на час. І тоді летять листи зі словами кохання, вірності, ніжності: «Жди меня, и я вернусь. Только очень жди». Боєць у мокрому холодному окопі вірив, що кохання його подруги, дружини врятує від ворожої кулі, з такою вірою легше було підніматися в атаку, легше перемагати ворога і переносити тяготи війни. А потім разом святкувати перемогу і торжество кохання над смертю:

Не понять не ждавшим, им.

Как среди огня Ожиданием своим Тьі спасла меня.

Как я вьіжил, будем знать Только мьі с тобой.

Просто тьі умела ждать.

Как никто другой.

(К. Симонов. «Жди меня»)

Кохання завжди тріумфує перемогу, навіть якщо кохання трагічне. Ромео і Джульєтта загинули, але їхнє кохання і їхня загибель принесли довгоочікуваний мир Вероні. Чи це не перемога кохання?

Занадто прямолінійно описав М. Горький торжество кохання над смертю в поетичній казці «Дівчина і Смерть». У художньому плані це не «мій», якщо можна так висловитися, твір: нічого між рядків, що треба додумувати. Але сама суть чудова: Смерть відступає, бачачи любовний запал і трепет, розуміючи, що Дівчи­на готова лягти в могилу, а коханого просить довше зберегти. І Смерть вирішує:

— Что ж, — сказала Смерть, — пусть будет чудо! Разрешаю я тебе — живи!

Только я с тобою рядом буду,

Вечно буду около любви!

Мої ровесники зараз у тій порі, коли от-от прийде велике і справжнє кохання. Воно прийде, якщо вірити в його існування, незважаючи на нинішні розмови, що сучасна молодь не здатна на справжні почуття. Нехай базікають циніки! Я ж буду вірити, що мене знайде кохання. І воно не буде схоже ні на яке інше. Тому що це буде моє кохання.