Що значить «жити не за правдою»? Чи можливо це сьогодні?

Правда і неправда, правда і кривда — вічне протиборство в умах і серцях лю­дей. З дитинства кожен знає, що правда — це добре, а брехати, обманювати — погано. А ще гірше жити в постійній неправді, подвійній моралі. Це руйнує душу людини, це приводить до трагедії. «Неправда — релігія рабів і хазяїнів», — прого­лосив М. Горький вустами свого героя Сатіна.

«Жити не за правдою» важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя «не за правдою».

Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто «не за правдою», було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністи­чній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччи­ни не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.

Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли «жити» дорівнювало «брехати». Брехати постійно, словами, справа­ми, душею. А що для кожного з нас означає «жити за правдою»? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов’язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому бла­гополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвід­ченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить «не за неправдою». І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.

В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана «неправда в ім’я порятунку», «неправда на благо». Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.

«Жити за правдою» можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це

виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній кра­їні, можливо. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але треба пам’ятати, як Сатін продовжив фразу: «Правда — бог вільної людини». Цьо­му богові вклонятися треба все життя.