Шлях на Голгофу (за творчістю Василя Стуса)

Роль принципів у житті і творчості в.Стуса. (Франко про таких, як Стус, гово­рив: «Цілий чоловік». Василь Стус належав до тих людей, які раз і назавжди обирають моральні принципи і будують своє життя згідно з ними. Ніде, ніко­ли і ні в чому він не пішов на компроміс, не зрадив себе.)

«Я боровся за демократизацію, а це оцінили як спробу звести наклеп на радян­ський лад».

1.     «Там вітер видуває душі з тіл...» (60-ті роки були роками перемін. Цей післякультівський період характеризується оновленням усього життя, під­несенням культури, літератури. Люди перестали боятися, сторожко озира­тися. Здавалося, що до старого вже не буде вороття. Але пройшло небагато часу, і вітри перемінилися:

Там вітер видуває душі з тіл, ламає дерева і хилить трави, і творить многолику порожнечу, що розквітом знесилена украй.

Така потома всюди! Скільки доль загублено!)

2.     За кожним образом — Україна. (Василь Стус постраждав за свою безком­промісність найдужче, але арешти, тюрми, заслання не зломили поета, не примусили його хилити горду голову. У нелюдських умовах він продовжує творити — і в кожному рядочку, за кожним образом — Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила любов до Вітчизни:

0      земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні,

1      лазурово простелися,

І душу порятуй мені.)

3.     «Біда так тяжко пише мною». (На шляху творчості Василя Стуса стояли, здавалось, непереборні труднощі, адже те, що він створив, за його словами, «легше було написати, аніж зберегти». Перша збірка «Зимові дерева» так і не побачила світу. Багато творів потрапило до табірного начальства, в кабі­нети КДБ замість того, щоб продовжувати життя серед читачів.)

4.     Передчуття Еолгофи. (У 1970 році Василь Стус підготував до друку збірку під назвою «Веселий цвинтар». Тут розгортається своєрідний театр абсурду, автор розкошує в царині повної свободи, пише, що йому хочеться і як йому хочеться, адже точно знає, що ця збірка не побачить світу. Вражає
картина суспільного стада, що задоволено кублиться в багні, насолоджую­чись «ароматом» розкладу. У цій збірці Василь Стус висловлює передчуття своєї Голгофи, на яку йому доведеться піднятися, несучи свій хрест.)

III.«Як добре те, що смерті не боюсь я». (Василь Стус завжди передбачав і перед­чував своє майбутнє. З чистим сумлінням дивився він у вічі вічності. Поет піднімається над своїми мучителями-«суддями», перед якими ніколи не хилив голови.

його недовге, сповнене муки життя відтворене в двох рядках:

«жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.)