«Майстер і Маргарита» - Суперечливість і трагічність образу Понтія Пілата (за твором М. Булгакова)

Михайло Булгаков народився в Києві в сім’ї професора Духовної семінарії. Віра в Бога в сім’ї не була предметом розмов. Вона була органічною складовою стосунків між членами родини, основою виховання дітей.

У евоїй творчоеті письменник часто звертався до теми віри, боротьби добра і зла. Бога і Диявола. У романі «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков створює три світи, які пов’язані між собою. Перший — міфологічний, або біблійний, дру­гий — сатиричний, третій — фантастичний.

Відомо, що в Новому Завіті Біблії є чотири Євангелія, чотири варіанти історії діянь, суду і страти Ісуса Христа. У своїй книзі Булгаков створює п’ятий, і в його викладі відома історія стає до того земною, що не викликає жодних сумнівів у її правдивості. Здається, що саме так і відбувалися ті давні події, як їх описав Майстер.

Понтій Пілат — державний діяч і тонкий політик. Колись він був хоробрим воїном, умів цінувати мужність, відвагу і сам не знав страху. За це його призначи­ли на високу посаду, і Понтій Пілат переродився. Він оволодів мистецтвом бреха­ти, лицемірити, думати одне, а говорити інше. А оскільки найчастіше мав справу з такими ж людьми, то повірив у силу саме таких стосунків, а не в силу нормаль­них людських почуттів, поривань.

Понтій Пілат вірою і правдою служить імператору Тиберію, хоча особа імпера­тора не викликає в нього особливої поваги. Як тільки прокуратор згадає лису голову з рідкозубим вінцем, круглу виразку на лобі, беззубий рот з відвислою нижньою губою — «із його слухом відбувалося щось незвичайне — неначе десь заграли тихо і грізно сурми і дуже ясно почувся гугнявий голос, який тягне слова: «Закон про образу величності...» І одразу в голові Пілата проносяться думки: «За­гинув! Загинули!»

Він боїться не за життя, а за кар’єру. І коли йому доводиться вирішувати, чи ризикнути кар’єрою, чи відправити на смерть Ієшуа, який підкорив його своїм розумом, дивною силою свого слова, він обирає друге.

Він злякався і цим страхом прирік себе на вічні муки совісті. Виправдати його моральне падіння не можна ніякими обставинами: складною, неприємною поса­дою, головним болем, страхом перед життєвими обставинами. Для Булгакова ко­жна людина — це духовна особистість, і якщо ми хочемо зберегти свою душу, то зробити це можемо тільки одним способом: бути в злагоді з самим собою, не зраджувати свого високого призначення на землі. Людина повинна бути відпові­дальною за свою долю, а в умовах жорстокого вибору виявляється істинна сут­ність людини.

Пілат на своїй службі імператору звик до брехні. Уперше в житті він не розу­міє, чому Ієшуа не рятує своє життя, а чесно і прямо відповідає на всі запитання прокуратора.

Прокуратор бачить перед собою невинну людину і намагається у розмові під­казати Ієшуа правильні відповіді: «Відповідай! Говорив? Або... не... говорив?.. — Пілат вимовляв слово «не» трохи довше, ніж це належить робити на суді, і погля­дом неначе передавав Ієшуа думку, яку хотів, мабуть, навіяти арештантові».

Як досвідчений політик, розмовляє він і з Каїфою, намагаючись вплинути на рішення первосвященика, але так, щоб не накликати на себе ніяких підозр.

Та в обох випадках він отримує поразку. Ієшуа у своїй абсолютній чесності просто не розуміє Прокуратора, а Каїфа скоріше прирече іудеїв на загибель, ніж дозволить, щоб проповіді Ієшуа дійшли до вух народу.

Трагедія Понтія Пілата в тому, що він вірить у вічне життя. Прокуратор знає, що прийде час — і він стане перед найвищим суддею, який не повірить брехні, виправданням, вивертам. За кожне слово, за кожний вчинок доведеться відповіда­ти, і смерть невинного, святого чоловіка буде довіку лежати на совісті Пілата.