Життєві університети Горького і творчість як крик болю. (Потрясіння, пережите Горьким, що ввійшов ще хлоп’ям у доросле життя царської Росії, було таким великим, що жити з цим і мовчати було неможливо. Після невдалого самогубства письменство стало єдиною можливістю виразити біль людини, відкинутої суспільством просто через убогість.)
3. «Енциклопедія російського життя і найвищою мірою народний твір».
1. Шлях нескінченною дорогою. (У творчості Горького всебічно і з погляду народного блага змальовані картини народного лиха. Позбавлений даху над головою, юнак Пєшков починає свої мандрівки «Руссю». Він уже наперед підготувався до усвідомлення того, що побачить. Книги відкрили йому очі на закони життя, заховані в дріб’язках буднів й у конкретних долях окремих людей.)
2. Попутники. (Спочатку О. М. Пєшков (М. Горький) знайомиться з людьми, що мають роботу і навіть пристановище, але вже готові бігти від нелюдського життя («Коновалов» і ін.) Неосвіченість приводить героїв до неправильних висновків і вчинків. Нелюдська робота в нелюдських умовах життя вириває зі слабких людей єдину людську якість: прагнення до вільного розвитку особистості. Моторошне враження справляє на читача оповідання «Страсті-мордасті», де показана історія життя матері і її дитини, викинутих суспільством.)
3. Друзі і герої. (На шляхах мандрівного життя письменник зустрічає і людей, що майже встояли під страшним тиском життя, або таких, що зберегли в собі людські якості («Челкаш», «Мальва»).У них багато недоліків і навіть пороків, але «золотолапий мікроб» не вгніздився в їх душах.)
III. Заклик до Людини. (Босяки-шукачі мріють про інше життя й інших людей («Коновалов»). Саме в бродячих мандрівках Горький почув легенди про лю- дей-героїв Данко і Радду з Лойко Зобаром («Стара Ізергіль»). У ранніх оповіданнях М. Горького тема босяцтва — не просте обвинувачення існуючому порядку речей або звірячому в людині, але і надія на незруйнівність людського в людині.)
