Тема поета і поезії у творчості Б. Пастернака

Розповідати про вірші прозою не так просто, краще дати слово самому поету, додавши кілька своїх рядків.

Він був сином художника і піаністки, учнем композитора, але став поетом. Багато збірників Пастернака починалися з вірша

Февраль. Достать чернил и плакать.

Писать о феврале навзрьід...

Чи немає тут зізнання, що віршування в чомусь те саме, що й та емоційна реакція, з якою ми, якщо тільки нам розповідають правду, з’являємося на світ? Є в Пастернака й інша метафора про віршування:

О,   сели б знать, что так бьівает,

Когда пускалея на дебют,

Что строчки с кровью убивают:

Нахльшут горлом и убьют...

Отже, від народження до раптової загибелі — от розмах поезії. І поруч з цими найважливішими подіями в історії людини (народження і смерть) все інше мізерне і соромке:

Цель творчества — самоотдача,

А не шумиха, не успех...

Поет прямо висловлює своє «не». А що ж «так»? Що не кажи, заперечувати завжди легше, ніж стверджувати!

У 1916 році у вірші «Балада» Пастернак говорить про поета як «просто глаша­тая», тобто переказувача чужих слів і думок. У 1917 році в книзі «Сестра моя — жизнь» дається «Визначення поезії» таке, що не навести його просто не можна:

Зто — круто налившийся свист,

Зто — щелканье сдавленньїх льдинок,

Зто — ночь, леденящая лист,

Зто — двух соловьев поєдинок.

Зто — сладкий заглохший горох,

Зто — слезьі Вселенной в лопатках,

Зто — с пультов и флейт — Фигаро Низвергается градом на грядку.

У 1923 році поезія сприймається як «висока хвороба» (так і називається вели­кий вірш). Через десятиліття, відзначені подіями, що, здавалося, могли багато чого змінити в сприйнятті Пастернака, він пише (1956):

О, если бьі я только мог Хотя отчасти,

Я написал бьі восемь строк О свойствах страсти.

О   беззаконьях, о грехах,

Бегах, погонях,

Нечаянностях впопьіхах,

Локтях, ладонях.

Це написано визнаним поетом: «О, если бьі я только мог...»

Нічого, мені здається, не змінилося в поглядах потомственого «творчого інте­лігента» на його заняття. Поезія для нього, як і раніше, — явище Всесвіту, а не безглузда вигадка людства. Сама людина не може створити поезію (тобто заримува­ти текст нескладно, але ж ще Державін помітив, що «не всякий тот позт, кто рифмьі плесть умеет»). Явище — тобто прихід, прибуття Світла в маленьке людське життя.

Поет для Пастернака — вартовий людства, що стоїть на чатах тих небагатьох і щасливих хвилин, коли з невідомих нам законів людині являються Вічність і істина.

Не спи, не спи, работай.

Не прерьівай труда.

Не спи, борись с дремотой.

Как летчик, как звезда.

Не спи, не спи, художник.

Не предавайся сну.

Тьі — вечности заложник,

У времени в плену.

Що ще додати до цього?