В. Симоненко належить до руху шістдесятників, що виник за часів так званої відлиги. Це були молоді люди, які вперше за багато років насмілилися вголос сказати те, що думають. На відміну від своїх попередників, які оспівували робітничий клас як єдине ціле, поети-шістдесятники звернули свій погляд на звичайну людину, 'її турботи, почуття, оригінальність.
В. Симоненко у своїй поезії «Ти знаєш, що ти людина?» саме намагався підкреслити, що кожний з нас — це індивідуальність. Ніколи — ні у минулому, ні у майбутньому, не повториться життя жодної людини, не повториться її усмішка, її погляд:
Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Життя нам дається один раз, тому треба насолоджуватися ним, радіти з того, що воно нам дає, звертати більше уваги на красу, що оточує нас, бо зараз саме для нас ці ліси зеленіють, ці квіти цвітуть, степова трава коливається, ця вода блищить. Ми повинні звертати також увагу на тих, хто оточує нас, дарувати свою любов оточуючим.
Поезія В. Симоненка просякнута радістю буття, оптимізмом і любов’ю до життя, до кожної людини. Вона закликає нас жити так, щоб наприкінці життя ми могли усвідомити, що прожили його щасливо й гідно.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»). Вона була написана до кінофільму «Літа молодії* і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що «ночей не доспала*, що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину «рушник вишиваний», де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, «в щебетанні дібров». Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні «Ранки солов’їні» йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов’їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні «Ми підем, де трави похилі» тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із «золотою веселкою».
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою «Стежина*. У поезії — персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-симво- ли, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Похожие сочинения
|