Трагедія однієї селянської родини як частка трагедії всієї української нації (за романом У. Самчука «Марія»)

Роман Уласа Самчука «Марія» — один із найдовершеніших творів про трагічну долю України в роки Першої світової війни та революції, насильницьку колекти­візацію й голодомор. На прикладі життя однієї родини письменник показав стра­ждання всього народу.

Перша світова війна була поштовхом до революції 1917 року. Потяглися з фронтів солдати. Якось біля церкви зібралося багато людей, і якийсь військовий поранений почав більшовицьку агітацію. Слова про мир, волю, землю впали на підготовлений ґрунт, адже селяни були виснажені війною, злиднями, непевністю у завтрашньому дні. Але свято першого революційного року перетворило мирне село на пожарище: матроси, солдати-обозники «розбивають двері монастирських льохів, викочують бочки сушених слив, носять з магазинів муку і все, що там є». Цей революційний шал не зупиняє ніщо. Горить монастирська клуня, напхана збіжжям, горить все, що нагадує спокій, добробут. Революція!..

У ті страшні революційні дні загинув старший син Марії і Корнія Демко, який був справжнім помічником батькові. Середній Максим — повна його протилежність. З дитинства був ледащо, гасав по чужих садках, робив усілякі капості, а коли підріс, покинув рідний дім, найнявся у місті лакеєм. І ось зараз повернувся в село вірним служником нової влади. Не простив він батькові віжок, якими не раз учив Корній сина розуму, вигнав старих з хати, подбав про те, щоб у них забрали недавно придбану молотарку, постарався, щоб молодшого брата Лавріна забрали «...туди, де вже погрузли мільйони. У прірву, яку людським м’ясом гатять».

Марія, як ластівка, кидалася між дітьми, намагалася оборонити, захистити, нагодувати, приголубити. Але весь її рід розпадається остаточно. Вмирає від голо­ду онука Христинка, вішається донька Надія. Корній не може допустити, щоб майбутні діти Максима продовжили його хліборобський рід, і вбиває сина. Спра­вдився віщий сон Гната — першого чоловіка Марії, якого вона покинула заради Корнія. Давно колись розповів він їй, що бачив уві сні, як син одрубав Марії руку, а Корній тією ж сокирою розкроїв черепа сину.

Це сон-алегорія. Такі сини, як Максим, мали лакейські душі, сліпо виконували жорстокі накази більшовицької влади, рубали роботящі руки матері-Україні. Вони були, є і, на жаль, будуть ще родитися на нашій землі. Це трагедія не тільки сім’ї Марії і Корнія, це трагедія всієї української нації. Звідки вони беруться, оті безба­тченки з рефлекторним бажанням влади за всяку ціну? Це їхніми руками більшо­вики грабували Україну, знищували в катівнях мільйони людей. Це вони в наш час намагаються загнати державу в глухий кут бідності. Це вони приймають зако­ни, які спрямовані проти власного народу. Це вони ставлять Україну на коліна. Наша трагедія в тому, що ми не можемо вирішити цю проблему так, як вирішив її Корній, — раз і назавжди.