Трагедія жипя людини, яка має роздвоєну душу (за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»)

I.      Філософсько-моральний аспект роману Л. Костенко «Маруся Чурай». (Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» — це коштовний камінь, який має безліч гра­ней. Серед тем, що звучать у романі, вирізняється тема «нерівні душ». Маруся живе за принципом «Все — або нічого». З такими вимогами вона підходить до людей, які її оточують. Бобренчиха говорить про її серце, що воно «горде і трудне». Дійсно, Гриць, який не може дотягнутися до Марусі, лякається її вимогливості до себе і до людей.)

II.     Роздвоєна, розчахнута душа Гриця.

1.     Зародження кохання між Марусею і Грицем. (Маруся і Гриць з дитинства були разом. Чураїха приймала хлопця в хаті, було й таке, що підгодовува­ла, бо Бобренчиха часто ходила по сусідах, забуваючи про сина. Маруся і Гриць подорослішали та відчули, що їхня дружба переросла у кохання. Маруся проводжала Гриця у похід, вірно чекала його, «нікому ні руки не шлюбувала, ані на кого й оком не вела».)

2.     Умовляння Бобренчихи. (Бобренчиха, мати Гриця, не хотіла, щоб її єди­ний син одружився з Марусею, адже Чураї були не з багатих. Батько Марусі з усіх походів привозив додому тільки славу, ні золота, ні срібла не наскла­дав. Поки Гриць три роки воював, на хуторі підросла і стала дівкою Галя Вишняківна. Здорова, красива, багата. Ось її і хоче бачити Бобренчиха сво­єю невісткою.)

3.     Роздвоєність Гриця. (Гриць міг не послухати матері, адже був козаком, вої­ном, ходив у похід, але слова матері про багатство Вишняківни впали на підготовлений ґрунт і проросли чортополохом у його душі. Згадуючи про те, як змінився Гриць після походу, Маруся каже: «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі». Про все подумав Гриць: про те, що не треба єднати нестатки з нестатками, що «багатому і діти чорт колише, а бідному і янгол не рідня», що треба буде купувати землю і коня, подбати про якусь копійку на весілля. Маруся готова була жити з милим і в курені, а його «серце навпіл розривалось». Не скоро прозріла дівчина, але коли це сталося, то відчула

Нестерпний біль пекучого прозріння!

Яка мене обплутала мана?

Чи він мені, чи я йому — нерівня.

Нерівня душ — це гірше, ніж майна!)

III.     трагедія життя Гриця Бобренка. (Бобренчиха день при дню торочила Грицю одне і те ж: піені Маруеі — «то велика туга, а серце в неї горде і трудне. Твоя любов до неї — то недуга. Видужуй, сину, пожалій мене». І душа Гриця «роз­м’якла якось, заморилась, хоч коники ліпи, як з м’якуша». Пішов зі сватами до Галі. А Вишняки й раді були запопасти такого зятя — зразу до весілля стали готуватися. Ходить туди Гриць кожного дня, ночує там, слухає розповіді Галі про «три бочки меду, вісім куф селітри», килими, про кендюх на весілля, а Гриць дивиться на небо і згадує Марусині пісні. А коли ще й Галя заспівала Марусину пісню, Гриць зрозумів, що він накоїв. Не зможе він жити без Мару­сі, не зможе весь свій вік слухати деренчливий голос Галі, говорити не про зорі, а про свинячі кендюхи, рахувати червінці і складати багатство у скрині. Гриць Бобренко помер від отрути, яку Маруся приготувала для себе. Це зако­номірна смерть людини, яка зрадила себе, своє кохання, занапастила свою душу ганебним учинком.)