Трагічні суперечності жипєвого і творчого шляху М. Горького

Особистість Максима Горького — яскравий приклад трагедії людини і пись­менника. В усі часи стосунки між митцем і суспільством могли розвиватися тільки у двох напрямках. Це могла бути боротьба і протистояння владі, або відхід митця від світу і його орієнтація на внутрішні переживання. Історія людства знає мало прикладів, коли справжній великий художник творить не на догоду сильним світу цього, не орієнтується на низькі потреби масового читача, а ім’я його визнається і прославляється ще за життя.

Час зле пожартував із Горьким. За життя до нього прийшла світова слава, у Радянському Союзі був створений міф про пролетарського письменника, його ім’ям називалися вулиці, навчальні заклади, кораблі. Після смерті факти біографії були впорядковані й підчищені, твори канонізовані, а через п’ятдесят років при­йшов час переосмислення творчості хрестоматійних письменників і відмови від їхньої творчості, знесення пам’ятників, перейменування вулиць... Суспільство на­магається забути того, на кого ще так недавно молилося. І це несправедливо, бо Максим Горький справді був великим письменником, твори якого самобутні, ці­каві й актуальні за будь-якого часу.

Максим Горький — це псевдонім. Його справжнє ім’я — Олексій Максимович Пєшков. Народився майбутній письменник у Нижньому Новгороді. Пошуки свого місця в житті підштовхнули його до мандрів по Русі. Він близько знайомиться із життям пролетарів, намагається з’ясувати причини, які штовхають людей на дно життя, співчуває революціонерам і бачить у них бунтарів проти соціального зла.

У деяких своїх творах Максим Горький не тільки зробив нового соціального типа-босяка героєм, а й проголосив цим характером свій протест проти дійсності. Письменник показав величезний розрив між високим призначенням людини і жа­хливим існуванням «вінця природи» в реальній дійсності. «Людина — це звучить гордо!» Цей вислів може бути епіграфом до всієї творчості Максима Горького. Герої його ранніх романтичних творів — неординарні особистості. Письменник переосми­слює розуміння добра і зла, правди і сили. Сила у його творах поєднується з красою і подається Горьким у підвищено-романтичному ореолі. У людській слабкості пись­менник вбачає джерело зла і несвободи особистості. Протиставлення сили-краси і слабкості-потворності об’єднують романтичні і реалістичні твори Горького.

Революцію 1917 року Максим Горький зустрів з радістю. Але дуже швидко він зрозумів утопічну суть більшовицьких гасел і вжахнувся наслідкам, які пророчо передбачав. Письменник втрачає інтерес до долі окремої людини, закликає думати про прекрасне майбутнє. Бунтарство, протест Горького-реаліста перетворюється на безпомічні, невиразні заклики утопіста, який вірить чи робить вигляд, що вірить у прекрасне майбутнє СРСР.

Після репресій, розстрілів інтелігенції у 1922 році Горький виїхав за кордон, але сталінському режиму був потрібний авторитет письменника. Влада вирішила будь- що повернути Горького додому. До всесвітньовизнаного митця були організовані поїздки молодих письменників, надсилалася безліч листів від робітників і селян з проханням повернутися в Росію. Славослів’я, широке святкування його ювілеїв — все змушувало Горького вірити в те, що його люблять на батьківщині. Він поверну­вся і потрапив у «золоту клітку», з якої вже не зміг вирватися до самої смерті.

Брехня, облудні обіцянки, примітивні лестощі зробили свою чорну справу: дух гордого Буревісника було зломлено.