Василь Симоненко увійшов в українську літературу як видатний борець за державний і культурний суверенітет України, прагнув пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Протягом свого короткого життя Василь Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю.
Вид лірики: громадянська, патріотична.
Жанр твору: ліричний вірш.
Провідний мотив твору. Поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про її майбутнє.
Композиція твору. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління. Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури.
Образи твору. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі зримо присутній образ України, яку ліричний герой називає матір’ю, молитвою, віковою розпукою.
Мовні засоби твору. Зрозуміти ідею вірша допомагають художні засоби: епітети «червоні блискавиці», «мама, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні, занадто куці та малі», «зіниці, голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;
метафори «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать америки й росії», «чорти живуть на небі», «палають хмари», «сичать образи» містять у собі оксимо- ронність, яка допомагає побачити протиріччя світовлаштування; порівняння: «зіниці, голубі, тривожні, ніби рань»; звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «нене»; гіпербола «битви споконвічний грюк» створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;
риторичне питання «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?» цілком логічно підкреслює ті опори, на яких тримається світ і людське життя;
риторичні оклики «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!» роблять вірш емоційним, наближають автора до читача;
літота «Я проллюся крапелькою крові» змальовує думку про те, що кожен із нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.
Версифікація твору. Твір написано п’ятистопним хореєм із пірихієм, п’ята стопа у другому й четвертому рядках усічена:
Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
У творі використано перехресне римування: зіниці — блискавиці, рань — повстань.
Ідея твору — показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.
У поезії «Задивляюсь у твої зіниці» Василь Симоненко гордо й одверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливіщою для нього. Поет готовий до боротьби з ворогами, бо «ще не
всі чорти живуть на небі, ходить їх до біса на землі», але у цій боротьбі з тими чортами, що ще ходять по землі, йому потрібні друзі, без яких неможливо обійтися.
Похожие сочинения
|