«Виконання своєї роботи» - гідний спосіб кинути виклик смерті (за романом А. Камю «Чума»)

Роман Альбера Камю «Чума» — це хроніка одного тяжкого року у звичайному місті Орані, французькій префектурі на алжирському узбережжі. У цьому місті, як і в інших містах світу, люди багато працюють, але в житті їх цікавить тільки комерція, гроші. Втіхи, розваги, кохання, спілкування з друзями вони відклада­ють на суботу і навіть не здогадуються, що десь є зовсім інше життя. Серед люд­ського натовпу в Орані особистість почуває себе одинокою, хворий чи помираю­чий там по-справжньому самотній.

Одного квітневого ранку доктор Ріє звернув увагу на мертвого щура в себе на сходах, а на вулиці побачив ще одного. «Гризун спинився, ніби шукаючи рівнова­ги, перекрутився на місці і, кволо писнувши, упав додолу; з його вищиреного писка бризнула кров». Лікар зацікавився цим випадком і вирішив об’їхати найубо- гіші квартали околиці. Серед сміття, між бочками з покидьками Ріє побачив десят­ки щурів, що валялися на купі лушпайок та брудного ганчір’я.

Через кілька днів щурі вже і вдень зграями виходили з підвалів, погребів, щоб, покрутившись довкола себе, сконати на місці. А потім почали хворіти й помирати люди. Смерть спочатку прийшла у найбідніші квартали, а за кілька днів, коли смертних випадків побільшало, лікарі зрозуміли, що у місті епідемія чуми.

«Доктора Ріє, як і інших співгромадян, чума захопила зненацька». Він ще вагався, не хотів вірити у можливість епідемії, але факти говорили самі за себе. Смерть стояла на порозі кожного будинку, і Ріє зрозумів, що зневірі, непевності, ваган­ню, страху він протиставить повсякденну працю.

Доктор Ріє наполіг, щоб префектура скликала санітарну комісію і вжила запобіж­них заходів проти поширення чуми.

Місто об’явили закритим. Різні люди по-різному сприйняли цю звістку. Заїж­джий журналіст Рамбер не мав нічого спільного з цим містом, тут застряв зовсім випадково. Десь далеко його чекає кохана жінка, і Рамбер вирішив будь-що вирва­тися з міста, але з часом розуміє, що «соромно бути щасливому одному».

Жителі Орана неохоче вступали до добровільних дружин, створених для боро­тьби з чумою. Але були люди, які самовіддано допомагали доктору Ріє.

Тару — революціонер, який багато років провів у боротьбі за права знедолених, з часом зрозумів, що не має права вбивати людей навіть в ім’я найвищої ідеї. Він розірвав усякі стосунки із друзями-повстанцями й оселився в далекому Орані. Декілька довгих місяців Тару, щодня мужньо дивлячись смерті в лице, віддавав увесь свій запал, енергію, чималий досвід боротьбі за людське життя.

Учений-єзуїт отець Паклю у своїх проповідях говорив, що Господь послав епі­демію очистити від скверни місто, що потонуло в гріхах, відокремити праведних від винних. Але чума ніби знущається з усіх його тлумачень: вона минає порочних і карає безгрішних. Смерть безвинної дівчинки вразила єзуїта, і він включається в боротьбу з епідемією, самовіддано виконує найнебезпечніші доручення лікарів.

Найдрібніша людина з юрби, невдаха у всьому Гран так само, як і Ріє, спові­дує стоїчну віру. «Чума тут, треба захищатися, усе ясно». Доля була несправедли­вою до нього, але цей незрозумілий для всіх дивак переконаний, що не треба піддаватися зневірі, у будь-якій ситуації треба боротися, і тоді біда відступить.

Не всі жителі орана піднялися на боротьбу з епідемією. Але приклад тих, хто не побоявся ризикнути своїм життям, показував, що люди не повинні втрачати надію, хилитися під тиском лиха. У ситуації, коли смерть чигає на кожного, тільки робота, виконання свого обов’язку дадуть можливість не тільки вистояти, а й підтримати у біді ближнього.