Вірш Б.Олійника «Пісня про матір» - гімн матері-трудівниці

Тема матері посідає особливе місце у творчості відомого поета Бориса Олійни­ка. їй, матері, надорожчій на землі людині, він присвятив вірші й поеми, всю щиру любов свого вдячного синівського серця. «Мати сіяла сон», «Мати», «Пісня про матір», «Заклинання вогню»— це далеко не всі поезії, у яких Борис Олійник співав величальну пісню материнству. Поезії про матір склали окрему збірку «Сива ластівка». Тема любові до матері, непоправного болю утрати за нею, вірності й світлої пам’яті розкрита у циклі віршів поета «Сиве сонце моє», який поет присвя­тив своїй матері.

Особливо зворушливий, повний глибокого ліризму вірш «Пісня про матір», у якому ми бачимо сиву, стареньку матір. Швидко пройшло її нелегке, безрадісне дитинство, промайнули дівочі літа й зрілість, непомітно, у тяжкій роботі, домаш­ніх клопотах підійшла старість. Все своє життя вона працювала, не покладаючи рук, не знаючи спокою, працюючи у колгоспі й виконуючи нескінченну домашню роботу. «Навчила дітей, як на світі по совісті жити», ввела у чарівний світ казок онучат. Руки її ніколи не знали спокою, ніколи не сиділа вона без діла. Добра трудівниця, хранителька роду, мудра порадниця, чесна й благородна людина — такою була матінка. І ось старенька відчула, що незабаром відійде за межу, звідки вороття немає нікому й ніколи. Своїм дітям, любим онучатам вона залишає «всі райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках», — найбільше й найдорожче своє багатство. А ще добру пам’ять про себе:

Вона посміхнулась.

Красива і сива, як доля.

Махнула рукою —

Злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем На цілу планету.

На всі покоління й віки.

Закотилося за межу сиве сонечко. «Умирають матері, та не вмре ніколи Мати», — твердив поет.

Вдячний уклін Вам, сива ластівко.

За тепло Ваших рук і серця.

Вічна Вам пам’ять, матінко.

Сива горлиця — символ нашого безмертя.

Ітимуть роки, летітимуть весни, цвістимуть вишневі садки і колоситиметься золота пшениця, розцвітуть біля хати барвінок і матіола — все це пам’ять про неї — найріднішу, найдорожчу, найсправедливішу у світі. Знову і знову зігрівати­муть нас її добро і ласка, з усіх доріг нас виглядатимуть її лагідні, усміхнені очі, даватиме мудрі поради її добре, незрадливе материнське серце. Життя матері продов­житься у дітях і онуках. Воно —безсмертне.