«За тортури й погибель - я знаю - все приймаю!.. І знову! І знов!..» Ідея «любові-ворожнечі» до життя в поезії 0. Блока «Весно, весно, без меж і без к

Олександр Блок ніколи на сприймав життя як даність. Він розумів його як боротьбу реального темного начала і світлого, духовного світу, який відкривається тільки обраним. Ліричні образи його нечіткі, розмиті, грані між окремими відчут­тями в поезії здаються стертими. Його поезія діє, як повний місяць на сновиду. Непевність, музичність, алогізм образів дивним чином співвідносяться з емоцій­ністю, яскравістю, інтенсивністю, силою почуттів поета.

Вірш «Весно, весно, без меж і без краю...» — це твір, який вирізняється серед інших динамізмом, радісним настроєм від боротьби, яку приймає ліричний герой. Він приймає життя таким, яким воно є, з його мріями, погрозами недолі й ласкою долі. Світ для нього — «зачакловане царство сліз», але сміх без ганьби для лірично­го героя може розвіяти те царство. Ліричний герой приймає «безсонні за спірками ночі і світання в фіранках життя», тільки нехай весна заглядає йому в очі і дратує, п’янить приспані почуття. Він приймає і оселі пустих сіл, і морок та бруд міст, «і пекельний невільницький труд».

Поетичний твір — це не біографічний довідник. Рідко можна ототожнювати ліричного героя з поетом, але в цьому вірші чітко простежується паралель між автором і героєм. (На жаль, переклад деяких рядочків українською мовою дещо неточний, і хочеться навести авторський текст:

И встречаю тебя у порога —

С буйньїм ветром в змеиньїх кудрях,

С неразгаданньїм именем Бога На холодньїх и сжатьіх губах...

Портрет ліричного героя точно збігається з портретом Блока: чорні кучері, чітко окреслені без усміху губи, виразні холоднуваті очі....

Ліричний герой захищається щитом своєї поезії, своєї відстороненості від усього, що владно і нагло вдирається у його життя. «Я ніколи не кину щита...», — різко й розпачливо, як зойк, звучать слова героя, але влада мрії зростає над ним, робить його слабким і уразливим. Він здатен зміряти ворожість життя, але

Все — ненависть, прокльони, любов:

За тортури й погибель — я знаю —

Все приймаю!.. І знову!.. І знов!..

Поет — це та величина, яку виміряти стандартними мірками не можна. А Блок стоїть осторонь навіть серед найзагадковіших митців. Придивіться до портрета молодого Блока: прекрасне, горде, одухотворене лице і неначе потойбічний погляд сновиди. Образ лунатика, який ходить у напівсні десь у зачарованих далях і, про­кинувшись, змішує у своїх творах побачене там з реальними пристрастями, емо­ціями, які кипіли у його житті.

МІЙ улюблений вірш 0. Блока

У поета багато дивовижних віршів, написаних у різний час і з різного приводу. На першому місці — вірші, присвячені Любові Дмитрівні Менделєє- вій, любов до якої О. Блок проніс через усе життя, незважаючи на складні життєві випробування їх почуттів. Усі інші вірші — це роздуми про час. У Блока можна багато чому навчитися: естетичному смаку, інтелекту, одержати блискучі уроки російської мови. З усієї блоківської поезії я обираю його «Італійські вірші», написані в 1909 році.

Мистецтво Італії «обпекло» Блока. У Равенні Блок побачив могилу Дайте, ра­зючі мозаїки, древні саркофаги. Зачарувала його тиша. Вірш «Равенна» — якщо не кращий, то найзнаменитіший з італійських віршів поета:

Все, что минутно, все, что бренно.

Похоронила тьі в веках.

Тьі, как младенец, спишь, Равенна,

У сонной вечности в руках.

Лишь по ночам, склонясь к долинам,

Ведя векам грядущий счет.

Тень Дайте с профилем орлиньїм О Новой Жизни мне поет.

Прекрасні вірші присвятив Блок Венеції, Флоренції. З висоти Сан-Мініато, де стоїть найдавніша флорентійська церква, згадана Дайте в «Божественній комедії», все місто як на долоні. Від колишньої Флоренції залишилися лише спогади про Леонардо да Вінчі. Своє упереджене ставлення до міста Блок виразив у віршах «Любовью длинной, безнадежной твой старьій прах я полюбил...» Думаю, поет згадав таємничу посмішку Мони Лізи і вклонився пам’яті знаменитого художника і його «моделі». Мені цікаво подорожувати по віршах поета. От він, грандіозний Сієнський собор зі смугастими чорно-білими колонами. Серед багатьох зображень виділяються «Сім віків життя людини». Цей дорогоцінний пам’ятник італійського мистецтва надихнув Блока на створення одного з найбільш проникливих вір­шів — «Сієнський собор»:

Когда страшишься смерти скорой,

Когда твои неярки дни, —

К плитам Сиенского собора Свой натруженньїй взор склони.

Молчи, душа. Не мучь, не трогай.

Не понуждай и не зови:

Когда-нибудь придет он, строгий,

Кристально-ясньїй час любви.

Після Італії була Німеччина:

Все, что память сберечь мне старается,

Пропадает в безумньїх годах.

Но горящим зигзагом взвивается Зта повесть в ночньїх небесах.

Жизнь давно сожжена и рассказана,

Только первая снится любовь...

Коротка прогулянка Рейном, відвідування Кельна, де поета вразили собор і вокзал: «чудовиська, дива світу...» У «Скіфах» Блок згадає про Кельнський собор: «и Кельна дьімньїе громадьі».

І от дорога повертає додому: «Ранком прокинувся і дивлюся у вікно вагона. Дощик іде, на ріллях сльота, хирляві кущі, і по полю трюхикає на шкапі, з руш­ницею за плечима, самотній стражник. Я відчув, де я: це вона — нещаслива моя Росія, запльована чиновниками, брудна, забита, всесвітнє посміховище. Добри­день, матінко!»

Спасибі, Олександре Олександровичу, за дивну подорож з вашими віршами!..

АННА АХМАТОВА