Засудження міщанського світогляду в П’ЕСІ М. Куліша «Мина Мазайло»

Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцис­тику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові дра­му «97».

Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психо­логії українців.

В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні проце­си, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знахо­диться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», а відмовитися від свого, національного — єдиний спосіб вирватися з «плебейського» стану. Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походжен­ня. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазай­ло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Тро- химівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач вчувається у її словах: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»

Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.

Щоб підтримати Мину Мазайла у його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тьотя Мотя — живе втілення великодержавної пихи. Її українофобство, зверхньо- зневажливий тон, коли мова йде про українське, — це ознака міщанського світо­гляду.

Твір Миколи Куліша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критику національної упередженості і великоросійського шовінізму.

«Мина Мазайло» Миколи Куліша - «філологічна п’єса»

«Мина Мазайло» — це твір про трагікомічність життя, про людські характери і вподобання, про вічну силу кохання. Але найперше — це твір, у якому гостро стоїть проблема вибору: бути справжнім патріотом України чи перетворитися на людину без роду і племені, яка відмовляється від свого коріння, від рідної мови. Твір «Мина Мазайло» — це філологічна п’єса й тому, що піднімає питання мови, і тому, що в багатьох сценах звучить вишукана колоритна розмовна мова у всьому багатстві укра­їнської лексики. Краса й мелодійність мови розкриваються у творі через Мокія, який закоханий в українську дійсність 20-х років, захоплений творчістю Миколи Хвильового, Павла Тичини. Він увесь у сучасності і не приймає речей-символів минувшини: шароварів, вишиванок, старосвітського життя. Мокій у захопленні від того, що написи у деяких фільмах зроблено справжньою українською мовою, і гос­тро не приймає «неправильно написану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...» Він звертає увагу на те, з чим більшість жителів зрусифікованого Харкова змирили­ся, байдуже проходять мимо, не помічаючи: «От, наприклад, написи в «Звениго- рі» — краса, сила! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А по­дивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...», — з болем і пристрастю говорить хлопець Улі, відчуваючи в ній близьку душу.

Уля, росіянка за походженням і вподобаннями, через Мокія спочатку зацікави­лася мовою, а потім зрозуміла, відчула всю її красу. Цікаво спостерігати за викори­станням у п’єсі слова «бринить». Спочатку його промовляє Мокій, і воно звучить як символ краси української мови. Потім письменник передав його як естафету Улі, і воно точно охарактеризувало внутрішній стан дівчини («В Улі забриніло в грудях»). Пізніше читаємо точно таку ремарку щодо Мокія. Слово «бринить» за­свідчує, що між двома молодими людьми виникає справжнє почуття, їх душі з’єднує найтонша і найміцніша нитка, яка бринить від ласкавого погляду, тихого слова. Українське слово стає справжнім, реальним героєм п’єси «Мина Мазайло». Воно живе, діє, зближує людей, робить їх щасливими.