Жиия і доля Франца Кафки

Однією з ключових фігур світової літератури XX століття справедливо вважа­ють австрійського письменника Франца Кафку. Ім’я Франца Кафки поряд з іме­нами Джеймса Джойса, Марселя Пруста називають серед творців модерністського роману. Особистість, доля і творчість Кафки привертають увагу не тільки літерату­рознавців, але і філософів, а також письменників, що зробили його центром свого художнього світу, таких, як, наприклад, лауреат Нобелівської премії з літератури Е. Канетті («Інший процес») і Т. Ружевич («Пастка»).

У формуванні особистості письменника визначальну роль зіграв несприятли­вий збіг багатьох факторів. Франц Кафка народився З липня 1883 року в Празі в родині дрібного буржуа. Відносини з батьком не склалися. Батько був украй гру­бою людиною, застосовував досить тверді міри виховання, пригноблював усю родину.

Франц ріс слабким і нездатним на активний протест. Його незгода з деспотиз­мом батька носила характер внутрішньої втечі і зводилася до того, що він не ці­кавився справами батька і намагався досягти самовираження у творчості, чого ба­тько не схвалював.

Треба думати, що відносини в родині визначили відносини Кафки зі світом і багато в чому — його долю. Головне відчуття, яке він виніс з дитинства і юності, — це глибокий страх, який закріпився в підсвідомості. Джерело такого страху було і йому не дуже зрозумілим, адже батька він боготворив, уявляв його ледве не твор­цем цього світу і, звертаючись до нього, незмінно писав слово «Батько» з великої букви.

Таке сприйняття батьківської тиранії було обумовлене особливостями особис­тості самого Кафки, людини слабохарактерної, наділеної хворобливою уявою (його нерідко називають «геніальним параноїком»). З відносин з батьком Кафка виніс ряд комплексів і переконань, які він виклав у «Листі до батька».

По-перше, він вважав, що світ побудований на протиставленні грубої, нерозум­ної сили і слабкості, нездатної до опору і зосередженої лише на самоаналізі. По- друге, «він зневірився в собі, але набув почуття провини». Невпевненість у собі призвела до того, що Кафка відчував себе невдахою в житті. І, нарешті, останнє — розпач і страждання усвідомлювалися ним як єдина його доля.

«Скільки я пам’ятаю себе, — писав він, — у мене було стільки турбот, спрямо­ваних на одне: затвердити своє духовне «Я», так що все інше було мені байдуже». Існувала різка межа між зовнішнім і внутрішнім світом Кафки. Усі свої невдачі в житті Кафка називав «пастками».

Кафка виявився «у пастці» ще в одному сенсі: за народженням він був празь­ким німецькомовним євреєм, у підсумку, після того як у 1918 році Австро-Угор- ська імперія перестала існувати, він виявився людиною без батьківщини. Таким чином, Франц Кафка, зі своїм слабким характером, етрахами і чутливіетю, відчу­вав себе один на один зі всесвітньою «пасткою», жертвою й іграшкою великих і малих сил, що безцеремонно вриваютьея в його іенування. Мілена Єеенеька — жінка, яку кохав Кафка, писала: «Для нього життя є чимось іншим, ніж для всіх інших людей: гроші, пункт для обміну валюти, біржа — для нього речі абеолютно містичні. Він — як «голий» серед одягнених».

в обстановці постійної «пастки» для Кафки виняткове значення мало пиеьмен- ство — воно було засобом утілення його реального «Я», його етрахів, його туги. Він написав три романи: «Америка», «Процее», «Замок», новели, найважливіші з яких — «Вирок», «Перетворення», і доеить багато оповідань.

Навчання не цікавило Кафку, хоча він був доктором права. Захворівши на туберкульоз, він у 1922 році залишив елужбу в етраховій компанії, а в 1924 році помер.

Кафка — письменник, створений евоєю біографією. Не було б у нього такої біографії, її варто було б видумати. Адже «вибудував» для еебе життя Ернеет Хемін- гуей — видумав і, видумуючи, реалізував: полював, плавав, воював. Кафка, од­нак, ніколи ніяких ролей не грав: важко знайти людину, більше, ніж він, безхит- рісну... У житті Кафки немає і грама авантюрноеті. Його життя таке лише зовні, а всередині сповнене «пригод душі»...