Життя і доля Івана Багряного

Ім’я Івана Багряного довгі роки залишалося невідомим в Україні, творчість письменника була під забороною. І тільки тепер він повертається до нас своїми прозовими і поетичними творами, статтями і памфлетами.

Іван Багряний — найвидатніший український письменник першої хвилі емі­грації з Радянського Союзу. «Стара» еміграція потрапила за рубіж після револю­ції, після поразки у боротьбі з більшовиками «під час громадянської війни. Вона не знала, що таке тоталітарний режим, сталінські концтабори, спецпереселенські вагони. Коли останні вояки УПА покидали рідну землю, Івану Багряному, сину охтирського муляра Павла Лозов’яги, було 12 років. Але він бачив і пережив дуже багато: «Бачив, як більшовики вбили дядька, вояка УПА, як червоноар-

М1ИЦ1 по-звірячому закатували старого діда-пасічника, як виїжджали з країни кращі люди». Але вся країна не могла емігрувати. Люди пристосовувалися до нового життя, молоді намагалися скористатися з можливості здобути освіту, встати на ноги, знайти своє життєве покликання. Та передишка між репресіями скоро закінчилась.

Івану Багряному було двадцять п’ять років, коли розгорнувся на весь свій диявольський масштаб геноцид на Україні. За критику національної політики СРСР, за заклики до українців орієнтуватися у своєму культурному розвиткові на Євро­пу, а не на Москву Багряного заарештували і засудили на п’ять років концтаборів.

Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став зляканою жертвою, а втік від своїх мучителів і переховувався між українцями, які жили на Далекому Сході.

Коли повернувся додому, його знов заарештували, допитували, страшно кату­вали, але він усе витримав, і система відступила, звільнила його під нагляд «за недостатністю матеріалів для повторного засудження».

Усі свої поневіряння, нерівну боротьбу він пізніше опише у творах «Сад Гет- симанський» (прізвища мучителів подав без змін) і «Тигролови».

З початком війни — нові випробування. Опинившися на окупованій території, він пише листівки, статті, бойові пісні і марші для У ПА, але скоро розуміє, що фашистське «визволення» — це новий геноцид українського народу, пориває всі зв’язки з бандерівцями і емігрує до Словаччини, а потім переїжджає до Німеччини.

Після війни Іван Багряний веде активне творче і політичне життя: створює МУР, стає лідером УРДП.

У Радянському Союзі проти Багряного плели інтриги енкаведисти, а в емігра­ції проти нього виступали українці-емігранти, звинувачували у комуністичних переконаннях, бо письменник писав статті, в яких говорив, що розхитування режиму зовні не приведе до успіху — треба орієнтуватися на національно свідомі елементи в самій Україні.

Іван Багряний прожив важке, сповнене небезпек, тривог і поневірянь життя. Але ніщо не могло зламати його віри в людину, справедливість і добро. Він завжди мріяв повернутися на Україну і зараз, у наш час, повертається на батьківщину своїми творами.