Живопис у моєму жипі

Мистецтво взагалі, а живопис зокрема, займають величезне місце в житті лю­дини. Здатність до творчості, до створення витворів мистецтва — істотна відмін­ність роду людського від іншого живого світу, у ряду видів мистецтва живопису належить особливе місце. Запитаєте чому? Відповім так.

Не кожна дитина тягнеться до пера і паперу, щоб писати вірші або прозу. Не кожен хоче грати на роялі або скрипці. Але немає дитини, яка б не намагалася малювати. І ще одне: із глибини століть до нас дійшли свідчення про живописні спроби древніх цивілізацій. Наскельні малюнки, розпис предметів побуту — чи це не перший крок до шедеврів Рафаеля?

У моє життя справжній живопис увійшов, коли мені в руки потрапила книга про італійську галерею Уффіці. Ілюстрації картин Ботгічеллі, Рафаеля просто вразили мою душу. Але справжні картини, хоча і не таких великих майстрів, як Рафаель, побачені вперше в міському художньому музеї, вразили мене набагато сильніше, ніж ілюстрації. Потім були картинні галереї Москви, куди я ходила, коли приїж­джала в гості до своєї тітки. У Третьяковці я подовгу простоювала коло картин великих російських майстрів. Виходила прояснена і вражена. Особливо — карти­нами Васнєцова і Врубеля. Тепер моя мрія — відвідати картинні галереї Києва, Львова і, звичайно, Петербурга. А вже потім потрапити в Дувр, Прадо, в Уффіці, у Дрезденську галерею, у Британський музей. Це програма-максимум мого дорос­лого життя.

Поруч із програмою-максимумом завжди існує програма-мінімум. Проект «Музей однієї картини», що десь ще існує, — це, по-моєму, дуже правильний напрямок у культурній освіті народу. Люди живуть не тільки у великих культурних центрах — це раз, оглянути відразу всю, приміром, Третьяковку — це, вважай, не побачити нічого. Це два. І третє: організація великих пересувних виставок — доро­гий і тому рідкісний захід. Тому «Музей однієї картини» (звичайно, шедевру) має існувати і розширювати свою географію і картини, що виставляються.

Була на телебаченні прекрасна передача Микити Михалкова, присвячена яко- му-небудь одному із шедеврів російського живопису. У цій передачі розповідалося про все: і про самого художника, і про особливості картини, і про історію її ство­рення. Але головне: М. Михалков відкривав нам стільки цікавого про давно мину­ле, про побут тих часів і того стану людей, що були зображені на картині. Про все це дуже рідко можна почути в музеях або прочитати в книгах з мистецтва.

Завершуючи, хочу сказати, що живопис для мене — це вічне джерело душевної насолоди і пізнання життя. Так нехай же воно не всихає ніколи!