|
Тяжким і безрадісним було сирітське дитинство великого українського поета Т. Г. Шевченка. Про це ми дізнаємось з багатьох його творів. Один із них — «Мені тринадцятий минало...». Хлопчик, залишившись сиротою, змушений був пасти чужі ягнята, ш;об заробити собі на шматок хліба.
Навколишній світ зачаровує його своєю красою, здається добрим, приязним. Забуті всі прикронц — і хлопчик звертається з молитвою до Бога, бо йому хочеться розділити з кимось свою радість, поділитись думками, почуттями.
Але такий піднесений, радісний настрій тривав недовго — згадалося, ш;о він сирота, немає у нього нічого, навіть рідної хати, він у цьому великому світі одинокий. І залишається тяжко плакати над своєю гіркою долею.
Однак дитячі сльози і дитяче горе — недовговічні. Знайшлася добра душа, яка пожаліла, приголубила його. Це дівчина, ш;о «недалеко... плоскінь вибирала». Побачивши дитячі сльози, вона «прийшла, привітала», розрадила. І знову для сироти світ засяяв, наповнився барвами, став веселим і привітним.
З особливою теплотою і любов’ю у вірші «Па Великдень, на соломі...» змалював Тарас Шевченко сироту, яким був сам у дитинстві.
Великдень — це найбільше, найвеличніше і найрадісніше свято у православних християн. Раніше, за часів Шевченка, як тепер на Повий рік і на день народження, було заведено робити дітям подарунки. Автор розповідає у вірші, як діти на Великдень, граючись крашанками, почали хвалитися своїми подарунками. Усім дітям було чим похвалитися, усі мали до свят обнови, які їм подарували чи батьки, чи хреш;ена мати, чи інші родичі.
Сирітці, ш;о була серед них, теж хотілося бути, як усі діти, хотілося, як вони, чимось похизуватись. Але єдине, ш;о вона дістала в подарунок на свято, — це обід у батюшки для таких, як і вона, знедолених.
До сердечного ш;ему стає боляче за цю нешдсну дитину, яка була позбавлена найціннішого — тепла і любові рідних.
Похожие сочинения
| 
