|
Якось я з батьками заїхав до магазину «Природа». Перше, ш;о мені сподобалось, — це хом’ячки, і вже через кілька хвилин один був у мене в руках — маленьке безпомічне звірятко з чорненькими, як намистинки, оченятами пісочного кольору. Відразу ми йому придбали хатинку. Вона була зроблена з пластмаси, а зверху накрита зеленого кольору кришкою. Коли я посадив туди хом- ку, то зрозумів, ш;о йому в хатинці потрібні, як і людині, повсякденні речі. Довелось придбати годівничку, для розваги — колесо, в яке він залазитиме і крутитиме лапами. Це дуже необхідне колесо для того, ш;об рухатись, випускати зайву енергію і не жиріти.
Назвав я його Семеном. Тоді він був ш;е зовсім маленький, а зараз уже дорослий і батько хом’ячат, тому я його зву Семен Семенович.
Часто я з ним граюсь, випускаю на прогулянку, і йому це так подобається, ш;о колись він утік з клітки. Три дні я не міг його зловити. А потім він зголоднів і прибіг до кухні поїсти моркви, яку батьки саме принесли з базару. Так я його і підловив.
Я дуже люблю спостерігати, як він їсть. Сідає, як людина, і передніми лапами (вони в нього як маленькі ручки) починає набивати обидві ш;ічки. Це так кумедно. Тоді біжить і ховає в своїй хатинці те, ш;о за ш;оками.
Я дуже люблю свого хом’ячка, і спасибі батькам, ш;о вони його мені подарували. Я ніколи не скривджу ніяку тварину, навіть найменшу!
Похожие сочинения
| 
