|
Б оповіданні Євгена Гуцала світ природи уособлює лось. Це лісовий красень, могутній старий звір, який колись жив у тайзі, а потім потрапив до заповідника. Бін звик до людей і довіряв їм, бо вони його взимку підгодовували, а одного разу врятували, коли його вже обпалювала своїм смертельним диханням вовча зграя, яка гналася за ним. Але лось був постійно насторожі.
бо в ньому жила пам’ять про життя в тайзі та про небезпеки, які там на нього чекали. Лось — частка природи, іноді в його очах з’являється «золотавий сплеск, який надавав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць».
Хоч який обережний був лось — з ним трапилася біда. Коли він ішов до ополонки, ш;об напитися води, крига тріснула під вагою його великого тіла, і лось провалився у крижану річку. Напружуючи всі сили, долаючи біль і втому, лось відчайдушно бореться за життя. Знесилений звір відчував, що йому не вирватися зі смертельних обіймів криги. І знову, як було раніше, йому на допомогу прийшли люди — двоє хлопчиків, схожих на гриби-підберезники, «обидва плечисті, з лагідними лицями».
Побачивши, в яку біду потрапив лось, вони, не роздумуючи, кидаються йому на допомогу, хоч самі наражалися на небезпеку, бо весняна крига — зрадлива. Старший хлопчик, розсудливий та відважний, прорубав лід, проклавши хід звіру до берега.
Лося врятували. А діти зачаровано дивились на нього, не вірячи, що саме вони допомогли цьому великому звіру.
І раптом сталося неймовірне: несподіваний постріл обірвав життя лося, за яке тільки-но так відчайдушно боролися і сам звір, і діти. І яким же мізерним, жалюгідним, боягузливим є той, хто зробив цей постріл, — Шпичак, рідний дядько дітей.
Через кілька хвилин він покається у своєму вчинку, захоче, щоб звір ожив, але не тому, що схаменувся та пожалів лося. Людина, яка посміювалася, спостерігаючи здаля за стражданнями лося та намаганням дітей його врятувати, не має почуття жалю, і нічим його не пробудити. Він просто боїться відповідальності за свій вчинок, бо лось із заповідника.
Діти впевнені, що Шпичака слід покарати за злочин, який він скоїв. їх не спиняє те, що він їхній дядько. Блюзнірством здається хлопчикам обіцянка Шпичака віддати їм роги звіра за мовчання.
Прекрасний звір загинув. Він з таким нетерпінням чекав приходу весни! Здається, на неї чекав і той розложистий кущик, який нагадували його роги. Але зазеленіти «йому вже не судилося ні тепер, ні в майбутньому».
Зі смертю лося природа втратила частку себе, збідніла, спустіла. І виною цьому є людська бездушність і жадоба.
Похожие сочинения
| 
