|
Моя мрія — мати кошенятко — здійснилася минулого літа.
А сталося це так...
Відпочивала я у бабусі, недалеко від Полтави. У сусідів, з дівчинкою яких я товаришувала, кішка привела кошенят: дві кішечки і котика. У листі до мами я дуже просила дозволити взяти кошенятко. Надії було мало, бо після того, як від нас утік котик Тимко, мама говорила: «Жодної тварини!» Та відповідь я одержала, на диво, з дозволом.
Як же тепер бути: за два тижні мені до школи, а кошенятко лише народилося? Допоміг життєвий досвід бабусі. Вона запевнила: «Кішки — то дуже живучі тварини».
У день приїзду мами ми з бабусею вранці-рано пішли за кошеням. Катя, «господарка кішки», яка була старшою за мене, похитала головою і стала відмовляти нас, мовляв, кошеня дуже маленьке і не виживе без кішки. Я ж повірила бабусі.
У маленькій коробочці з-під іграшки здійснила п’ятигодинний переїзд моя маленька киця. Яку ж радість і ш;астя відчула я, коли привезла її додому. Як приємно було годувати її з сосочки та доглядати замість кішки.
Ми довго думали, як її назвати. Я хотіла Муркою або Мурьонкою, але мама сказала: «Назвемо кошенятко Малявкою, бо ми взяли її дуже маленькою, і вона ніколи не буде більшою за нас».
Ми її няньчили, як маленьку дитинку. А от тому, ш;о вона була мало з кішкою-мамою, Малявка зовсім не нявкає, тільки іноді можна почути тихесе- ньке-тихесеньке «мя» — і все.
я дуже люблю Малявку, бо сама її доглядала і доглядаю.
Похожие сочинения
| 
