|
Лунає чарівна мелодія, і перед наншми очима виникає старовинна споруда — чи то залишки якогось храму, чи то тріумфальна арка, до якої наблизилися джунґлі.
Золотисте пір’я павича з зеленими та синіми сердечками повільно здіймаються завісою. Починається танок. Нібито оживає сама старовинна та вічно юна Індія, красуня й чарівниця, втілення ріки, неба, джунґлів, вікової історії та казок. Розкриваються квіти на ширмі, колишуться ліани, пливе по небу сонечко. І десь тут скаче, радіючи життю, маленьке Слоненятко з поки ш;е коротким носиком.
Оживає чудовий світ Кіплінґа.
Слоненятко допитливе й кумедне, до всіх лізе із запитаннями, всюди тиче свій ніс, за ш;о його лають та ш;ипають розумні родичі та знайомі. Але як можна заспокоїтися, коли у світі стільки цікавого!
Знову музика, танок, мелодійна розповідь, і ми, здається, теж подорожуємо джунглями, виходимо у піски, наближаємося до величної ріки Ґанґ. Ось Жирафа, ш;о цікавилася, чому день змінює ніч, і тяглася до зірок, — тепер у неї довга шия. Наше кумедне Слоненятко дивиться на неї знизу, з першого поверху лялькової ширми на другий. Ось байдужий до усього, крім колючок. Верблюд. А це ш;о з’являється над ліанами, над берегом ріки, здіймаючись і падаючи смугастими петлями? Це мудрий Удав, який не стримує допитливого, бо розуміє, ш;о до усього треба дійти самому.
З’являється страшенний підступний Крокодил, ш;о навіть не показався цілком — то хвіст, то морда, а підкрався й вхопив малюка за ніс. І ось на наших очах маленький ніс витягується, перетворюється на хобот (тепер ми точно знаємо, як воно насправді було!), а мудрий Удав, рятуючи Слоненятка, показує йому усі переваги нового носа...
Знову котиться по небу веселе, як на дитячому малюнку, сонечко з промін- цями-трикутничками. Злітають різнобарвні метелики. Розкриваються та закриваються квіти. З’єднує обидва береги величезної ріки Ґанґ лялькова ширма — така яскрава, з випуклими стеблами й листям тропічних рослин. І ми розуміємо — вже кінець.
Кінець чарівної подорожі у завжди таємничий та казковий світ природи. Кінець театрального дива, ш;о дарує цю годину дитячих яскравих уявлень. Закінчує свій танок, перетворюючись на традиційну статуетку, танцюристка. Спадає золотаве павине пір’я завіси. Завмирає серед притихлих джунґлів чи то арка, чи то руїна старовинного індійського храму.
Похожие сочинения
| 
