Моя улюблена поезія В. Сосюри

1 варіант

Полум’яною любов’ю до України сповнений вірш В. Сосюри «Весняний сад, квітки барвисті...». У ньому відбилися глибокі патріотичні почуття поета. Наша Батьківщина дуже багато страждала. Вороги топтали її землю, сади, поля, ліси. Вона «плакала», бо гинули її дочки та сини, бо села і міста були знищені. Порі­діли солов’їні переспіви, а замість жайворонків було чути лише людський стогін.

Вірш було написано 1941 року. Коли розпочалася Друга світова війна, Во­лодимир Миколайович пішов працювати військовим кореспондентом. Разом із передовими загонами побував не в одному бою, написав безліч статей і віршів, присвячених визвольній війні нашого народу.

Мене вразило те, з яким контрастом написано вірш. Спочатку поет знахо­дить образні порівняння, змальовує красу рідної Землі:

Весняний сад, квітки барвисті.

Пісні пташині в вишині,

І ти у сяєві й намисті Подібна сонцю і весні...

Україна постає в образі молодої дівчини. Такою згадує поет свою Батьків­щину. Але війна, страждання людей розіп’яли нашу неньку. Страждання Укра­їни поет порівнює зі стражданнями Христа. Українці проливали кров і гинули, але мали надію, що наша Батьківщина буде вільною. Фашисти окупували нашу країну («стоптали чоботи криваві твоє намисто і квітки...»), примушуючи на­род терпіти муки. «Весняний сад, квітки барвисті...» — це моя улюблена поезія. У ній лунає оптимізм, віра у світле майбутнє:

Луна пісень кругом полине.

Тебе ми знімемо з хреста,

І ти воскреснеш, Україно,

Моя ти страднице свята!

Наша Україна стала вільною, незалежною державою. Моя Батьківщина не­одмінно стане великою і могутньою, а життя у всіх громадян буде щасливим. Бентежать душу золоті поля пшениці, зелені гаї, чудова українська пісня, шум верби над ставами. Хай же вічно живе і сяє вона у своїй неповторній красі!

2 варіант

Україна багата на поетичні таланти. Але є у нас поет ніжний і тривожний, у творчості якого відкривається високий поетичний світ, де пахнуть білі акації, па­лахкотять загравами сині донецькі ночі, точить десь білий камінь вода й живе велика любов до України. Це Володимир Миколайович Соеюра — мій улюблений поет. Ніжні, задушевні поезії його я дуже люблю. Оеь одна з них — «Гей, рум’яні мої небокраї». У ній поет елавить прихід веени. Уже перші рядки вірша полонили мене евоєю краеою, неповторніетю.

Гей, рум’яні мої небокраї, ви, міета гомінливі кругом!

По країні веена пролітає і шумить журавлиним крилом.

Прийшла веена, і оживає вее навколо: гай, поле, небокрай. І земля одягаєтьея у найкращі шати. Вее епіває і радіє. Оживає, пробуджуєтьея природа, і радіено епіває еерце ліричного героя. Ніжний і тонкий лірик, В. Соеюра уміє тонко й емоційно, піднесено і схвильовано передати людські почуття радості і захоплення весною. Весна у нього, наче жива істота, яка «пролітає над полем, над гаєм», «сипле квіти з ясного чола». У такт їй співає й серце ліричного героя. Дуже вдало використовує поет різноманітні художні засоби: епітети, порівняння. «Рум’яні не­бокраї», «ясне чоло», «журавлине крило». Весна у нього — «як усмішка дитини», години — «як веселки». Мелодійністю, емоційним звучанням вірш близький до народної поезії. Читаю його, і мене не залишає почуття радості, піднесення. Як тонкий майстер-живописець, поет малює прозорі картини природи, відтворює соковиті кольорові гами, озвучені співом птахів.

Хай сніги простяглися безкраї, сиві хмари закрили блакить, — по країні весна пролітає і крилом журавлиним шумить.

Ця оптимістична поезія допомагає жити, радіти, творити. І, безперечно, вона варта того, щоб узяти її з собою у далеку мандрівку життя

3 варіант

Я взагалі люблю читати вірщі. Коли ми почали вивчати творчість В. Сосю­ри, то я з великим задоволенням прочитала його вірщі «Гей, рум’яні мої небое краї...», «Весняний сад, квітки барвисті».

У цих вірщах автор майстерно описує весну, степи України. Все це відразу уявляєщ. Із якою ж любов’ю написані ці вірщі про рідну Україну, рідну землю!

Зацікавилась творчістю В. Сосюри та прочитала його вірщі «Любіть Украї­ну», «О мово моя» та інщі. Ці два вірщі запам’ятались мені особливо. Як глибов ко хвилювала поета доля рідної мови! Своїми вірщами він закликає боронити та любити українську мову, культуру.

Як лагідно В. Сосюра називає рідну мову «солов’їною»! Це значить, що вона співуча, дзвінка. І назавжди мені запам’ятались такі рядки:

О мово вкраїнська!.. Хто любить її,

Той любить мою Україну.