Сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії (за твором Дж. Свіфта «Мандри... Гуллівера») - питання та відвовіді

I.      Життєвий досвід Дж. Свіфта, який знайшов відображення в романі «Ман­дри... Гуллівера». (Відомий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667—1745) здобув богословську освіту, декілька років був священиком, ак­тивно займався політичною діяльністю. Служив особистим секретарем ба­гатого вельможі й дипломата Вільяма Темпля. У його будинку Дж. Свіфт мав змогу спостерігати життя політиків і дипломатів. За дорученням Темпля бував навіть у королеви Англії Анни. Після смерті Темпля повертається до Ірландії, де одержав парафію в маленькому містечку. Через деякий час, ви­ступивши у пресі з блискучими сатирами та памфлетами, занурюється у вир політичної боротьби.)

II.     Літературна спадщина Дж. Свіфта. (Сатирик, публіцист і поет, Дж. Свіфт увійшов в історію літератури передусім як автор роману «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Роман вийшов друком 1726 р. Працював над ним пись­менник протягом десяти років. У романі казкові форми та фантастичні ситу­ації майстерно поєднані з реальними деталями.)

III.     Сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії.

1.     Фантастична зустріч Гуллівера з мешканцями Ліліпутії. (Головний герой

твору Гуллівер на борту судна «Антилопа» відплив із Брістоля у південні моря. Під час подорожі корабель потрапляє у зону шторму та розбива­ється. Гуллівер, рятуючи життя, довго пливе й виходить на берег у фан­тастичній країні ліліпутів. Маленькі люди зустрічають Гуллівера насторо­жено, але досить приязно: годують, надають житло. Йому прислуговують шістсот ліліпутів, триста кравців шиють для нього одяг, шестеро найви- датніших учених навчають його ліліпутської мови.)

2.     Перша особа Ліліпутії. (Перша особа Ліліпутії іменувала себе «імперато­ром». Він був трохи вищий на зріст від своїх придворних, і цього, як іро­нічно зазначає Свіфт, було «досить, щоб викликати особливу пошану до нього». Імператор називав себе «окрасою й острахом світу», «монархом над монархами», «вищим за всіх синів людських», «тим, що спирається на центр землі, а головою сягає сонця», хоча був насправді зростом у три пальці.)

3.     Звичаї Ліліпутії. (Щоб дістати державну посаду, треба було взяти }шасть у змаганні танцюристів на канаті: хто найвище підстрибне, той діста­не найвищу посаду державного службовця. Найвищими відзнаками: си­ньою, червоною та зеленою шовковою ниткою нагороджують тих, хто ви­явить найбільшу спритність у незвичайних змаганнях. Імператор держить горизонтально палицю, а кандидати на нагороду то стрибають через неї, то пролазять під нею, залежно від того, піднімає чи опускає палицю ім­ператор.)

4.     Політична система країни. (В Ліліпутії є дві ворогуючі між собою пар­тії — тремексени й слемексени. Перші — прихильники високих підборів, другі — низьких. Хоча стародавнім звичаям відповідають високі підбори, але його величність призначає на всі урядові посади тільки тих, хто має низькі підбори. Члени партій ненавидять один одного так, що навіть не їдять і не п’ють за одним столом.)

5.     Причина війни між Ліліпутією та Блефуску. (Між цими державами три­ває багаторічна війна, причиною якої стала суперечка: з якого боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи з гострого?)

IV.     Алегоричний зміст роману. (С5тіасники Дж. Свіфта знаходили багато спіль­ного у державному устрої, законах, звичаях, політичному житті вигаданої Лі- ліпутії та їхньої рідної Англії. Так, посади та нагороди в тогочасній Англії отримували не ті, хто на них заслуговує, а хабарники та підлабузники. Імпе­ратор Ліліпутії своїми вчинками та характером нагадує англійського короля Георга І. Прихильники англійських політичних партій торі та вігів ворогують між собою точнісінько так, як ліліпутські тремексени й слемексени. За ба­жанням імператора Ліліпутії перетворити Блефуску на свою провінцію чітко вбачаються відносини Англії та Франції.)