«Золота осінь» І. Левітана твір-опис за картиною

Знаменитий російський живописець Ісаак Ілліч Левітан народився в бідній єв­рейській родині. Він навчався в Московському училищі живопису, в пейзажній майстерні, якою керував художник Олексій Кіндратович Саврасов. Одного разу до класу увійшов інспектор і голосно повідомив, що учень Левітан не навчати­меться більше, тому що не вніс оплату за навчання, і зараз має покинути клас­ну кімнату. Однокласники Левітана вирішили допомогти талановитому юнакові.

До кінця уроків вони внесли в канцелярію училища потрібну суму і поспіши­ли порадувати товариша: він може знову розпочати навчання.

Багато негараздів випало на долю Левітана і після закінчення училища. 1879 року вийшов наказ про виселення євреїв з Москви, і йому довелося осели­тися в підмосковному селі Салтиковці. Пізніше завдяки клопотанню друзів перед владою він знову повернувся до Москви.

Левітан помер, коли йому було лише сорок років. Але він встиг написати чу­дові картини, що оспівують красу рідної землі. Попри всі негаразди, він мав вели­ку благородну душу, його картини несуть світло і радість. Достатньо згадати кар­тину «Золота осінь».

На картині — тиха лісова річка. Що ближче до глядачів, то вода темніша, спо­чатку світлий, її колір дедалі стає темно-синім. Це — нагадування про те, що по­переду часті негоди, глибока осінь, а потім зима. Береги річки поросли очеретом, він набув вже бурого кольору. Прибережні лісові галявини по обидва боки річ­ки — свіжого зеленого кольору. Якщо не бачити золота беріз, можна подумати, що зараз літо. Таку думку наганяють і світлі хмаринки вдалечині. Але над крона­ми жовтих беріз небо темно-синє. Таке буває тільки восени.

Праворуч, на заріччі — купа темно-зелених дерев. Мабуть, це хвойні дерева. Золотих фарб на картині не більше, ніж інших, але здається, що золото панує: «Уньїлая пора! Очей очарованье...»

Посилюють відчуття осені дві тендітні високі берізки на передньому плані. їхні крони вже навіть не золоті — вони ніби прозорі, з темними цяточками. Недовго зо­лото осені радуватиме очі. Попереду похмурі короткі дні. Володітиме всім темрява.

Впадає в очі тендітна самотня золота берізка на правому березі. Вона стоїть над річкою, на самісінькій закруті. Вдалині за нею — пишний густий ліс, а ця бе­реза наче все життя простояла на самоті. Величне дерево немов протистоїть не­гараздам долі.

Величністю пронизано все, що зображено на картині. Від неї віє неоглядним простором, свіжістю, відчуваєш, що все це залишиться навічно. Пройдуть десяти­ліття, віки, але завжди житиме це безсмертне небо, це золото беріз, зелень трави. Буде ця картина «Золота осінь».