|
Роберт Берне був насправді сином свого народу, свого волелюбного краю. Волелюбний дух нескореної Шотландії живе в його баладах — у самій ритміці карбованих рядків, в іскрометному гуморі, у великій любові до Батьківщини — «Вітчизни слави та краю доблесті», до гір, де навіки його серце.
Найсміливішим, найволелюбнішим з творів Р. Бернса я вважаю його баладу «Джон-Ячмінь».
Головний принцип її побудови — алегорія. У розповіді про вирощування ячменя та виготовлення ячмінного пива поет втілив спробу пригнобити шотландський народ, примусити його втратити національну самосвідомість:
Взяли, ввергли його в ріллю.
Втовкли аж у глибінь І поклялись, заприсяглись.
Що там йому амінь. <...>
Ураз йому кривим ножем Коліна підтяли.
На віз взяли, рублем стягли.
На кару повезли. <...>
Але нічим не можна занапастити, скрутити волелюбну душу народу — і Джон оживає. Щоб вірніше, яскравіше втілити цю ідею, автор вдається ще до одного прийому — уособлення:
Пустив уси, немов списи, —
Ніхто не зачіпай!
Пекли, сердегу, на вогні.
Аж мозок з кості сплив,
А там мірошник у млині Ще й жорнами чавив.
А потім з серця кров взяли.
Джон-Ячмінь бунтує в діжці, кров його серця перетворюється на чудовий напій, що підіймає настрій людей.
Він незламний, він безсмертний, як дух народу, втіленням якого стала поезія Роберта Бернса.
Похожие сочинения
| 
