|
Є картини, дивлячись на які, ніби входиш у зелений ліс. Є твори, з якими добре вивчати історію країни, людини, людської культури. Є полотна, де хочеться опинитись поруч з героями у пригодах чи боротьбі, простягти їм руку, підтримати і захистити. Є картини-плакати і картини-візерунки.
У цьому ж полотні — ш;ось незвичайне і казкове. Одразу ж вражають очі. Великі, темні, з довгими віями. Про такі кажуть — безодні.
Синьо-сіро-блакитне тло. Як морська вода, ш;о чекає бурі. Вона відбиває у собі похмуре небо.
Пам’ятаєте:
Море вздуется бурливо,
Закипит, поднимет вой.
Па все полотно — білий сплеск морської піни чи пташиних крил, а може, й того й іншого разом. Ось крила переходять у чудове, розкішне вбрання, прикрашену срібним позументом фату. Художник спіймав саме момент перевтілення:
Знать, близка судьба твоя:
Ведь царевна — зто я.
Царівна не в пишному палаці, з придворними, мамками й няньками, а тут, на морському березі, біля невідомого острова, де осіннім червоним золотом горить листя дерев. Не безглуздо-блискуча золота корона, а старовинний вінець із срібла прикрашає витівними візерунками і перлинами горду голову. Чорні коси спадають на спину, у білий шовк плаття — крила. Трохи сором’язний загадковий дівочий погляд. Ніби в душу зазирають великі очі.
Навіть не згадуєш: де ж той місяць, ш;о блиш;ить під косою, де зірка, ш;о горить у лобі...
Сама казка виникла з морської хвилі, розправила крила на полотні. Саме такою, за рядками пушкінської «Казки про царя Салтана», побачив Царівну- Лебідь російський живописець Михайло Врубель.
Я дуже люблю свята. Великдень — одне з моїх улюблених. Щороку в цей день я, мама і тато їдемо до бабусі у гості. Бабуся завжди чекає на нас і обов’язково готує що-небудь смачненьке. Але для мене найсмачнішим є паски моєї бабусі. Паски — обов’язкова страва у свято Великодня. Бабуся завжди їх ставить у центрі стола на невеличкому вишитому рушничкові.
Минулого року я допомагала бабусі пекти паски. Звечора ми залишили у кухні на столі масло, сметану, яйця, ш;об вони не були холодними. Бабуся сказала, ш;о так треба для того, ш;об тісто добре підходило. Рано-вранці бабуся трохи підігріла молоко, розчинила у ньому дріжджі, насипала цукру і борошна. Ця суміш називається «опарою». Через дві години опара збільшилася. Бабуся сказала, ш;о опара «підійшла». Потім треба було додати масло, сметану, олію, жовтки від яєць, цукати, родзинки, трохи солі, цукор, борошно. Бабуся добре вимісила тісто і залишила знов підходити. Щоб паски були м’якими і пишними, тісто повинно кілька разів підходити. У той час, коли тісто стояло, ми з бабусею готовили форми для випікання. їх треба було добре змастити маслом. У готові форми ми поклали кульки з тіста. Під час випікання тісто буде ш;е підходити, тому форму треба заповнювати тістом не повністю, а на дві третини.
Верхівку тіста я змазала сирим жовтком. А потім паски випікалися у духовці. Коли бабуся їх витягала, вони були схожі на грибочки з рудими капелюшками. Бабуся ретельно збила білки з цукром, і вийшла солодка біла піна. Цією піною я обмазала «капелюшки» пасок, а потім обсипала їх спеціальною різнокольоровою присипкою. Паски у нас із бабусею вийшли дуже смачні і дуже красиві.
Похожие сочинения
| 
